1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Перейти до правової позиції


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



03 червня 2020 року

м. Київ



Справа № 916/1410/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 ( Діброва Г.І., Принцевська Н.М., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 (Д`яченко Т.Г.) у справі № 916/1410/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я" до 1) ОСОБА_3, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД", третя особа ОСОБА_4 про визнання договору недійсним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку "ПРИМОР`Я" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Одеської області з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарм-ОД" (далі - Відповідач-2) про визнання договору відступлення права вимоги (цесії) від 07.03.2017 недійсним.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Відповідачами 07.03.2017 укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за яким Відповідач-1 відступив Відповідачу-2 право вимоги за договором поставки, укладеним між Позивачем та Відповідачем-1. На переконання Позивача, договір від 07.03.2017 фактично є договором факторингу, який укладено з порушенням приписів чинного законодавства, оскільки Відповідач-2 не є фінансовою установою, що в свою чергу свідчить про недійсність такого договору.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

4. Рішення суду мотивовано тим, що укладений між Відповідачами договір про відступлення права вимоги (цесії) від 07.07.2017 не є договором факторингу, оскільки умовами вказаного договору, з урахуванням додаткового договору до нього, Відповідач-2 зобов`язався сплатити, після фактичного отримання від Позивача суми боргу на користь Відповідача-1, грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги, а тому відсутній факт отримання прибутку новим кредитором за даними угодами. При цьому, до Відповідача-2, згідно вказаного договору, перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам статті 514 ЦК України. Отже, зміст договору про відступлення права вимоги (цесії) відповідає вимогам ЦК України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачає виконання вимоги дійсності правочину, передбаченої частиною 1 статті 203 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2019 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

6. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Суд першої інстанції та апеляційний господарський суд необґрунтовано відхилили клопотання про витребування оригіналів документів та призначення судової технічної експертизи.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

8. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови у справі було дотримано норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права та ухвалено законні та обґрунтовані судові рішення.

9. Відповідач-1 та ОСОБА_4 (далі - Третя особа) відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Інші документи у справі

10. Від Відповідача-2 на адресу Верховного Суду 11.03.2020 надійшло клопотання про врахування під час розгляду даної справи правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №916/1410/19.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Позивачем (Покупець) та Відповідачем-1 (Постачальник) 01.06.2014 укладено договір поставки, за умовами якого Постачальник зобов`язався в обумовлені строки поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язався своєчасно прийняти товар та сплатити за нього визначену грошову суму.

12. Між Відповідачем-1 (Цедент) та Відповідачем-2 (Цесіонарій) 07.03.2017 укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого Цедент відступив, а Цесіонарій взяв на себе право вимоги грошового боргу і став кредитором Позивача (Боржник) за грошовими зобов`язаннями на загальну суму 127 368,05 грн, які виникли на підставі договору поставки від 01.06.2014, укладеного між Цедентом і Боржником.

Відповідно до пункту 2 договору відступлення права вимоги (цесії), за цим договором Цесіонарій набуває право (замість Цедента) вимагати від Боржника належного виконання наступних зобов`язань: сплатити борг в сумі 127 368,05 грн за договором поставки від 01.06.2014 за поставлені товари по товарним накладним за період з 06.06.2014 по 30.06.2014, а також неустойку, інфляційні проценти та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 3 договору право вимоги Цедента виникло на підставі договору поставки від 01.06.2014 та фактичного постачання Цедентом товарів (продуктів харчування) Боржнику, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2014, згідно з яким борг Боржника перед Цедентом складає 127 368,05 грн по поставкам товарів за період з 06.06.2014 по 30.06.2014, а також документами, що підтверджують поставку Цедентом товарів на загальну суму 127 368,05 грн (товарні накладні).

Копії документів, вказаних у пункті 3 цього договору, які підтверджують право вимоги та фактичну поставку товарів (договір поставки, акт звірки, товарні накладні) передаються Цедентом Цесіонарію в момент підписання цього договору, про що складається акт приймання-передачі документів (пункт 4 договору).

Відповідно до пункту 5 договору відступлення права вимоги (цесії) сторони погодили, що Цесіонарій компенсує відступлене право вимоги грошовими коштами в сумі 100 000,00 грн після фактичного отримання від Боржника суми боргу.

До Цесіонарія переходять усі права, які забезпечують зобов`язання Боржника, а також права, які виникають у зв`язку з заборгованістю Боржника, а саме: нарахування неустойки, інфляційних процентів 3% річних (пункт 6 договору).

Відповідно до пункту 8 договору Цедент зобов`язаний повідомити Боржника про уступку вимоги протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання цього договору.

Згідно з пунктом 9 договору Цедент відповідає перед Цесіонарієм за недійсність переданого за цим договором права вимоги.

12.1. Також Між Відповідачем-1 (Цедент) та Відповідачем-2 (Цесіонарій) 07.03.2017 укладено додатковий договір до договору відступлення права вимоги (Цесії) від 07.03.2017, за умовами якого Цесіонарій, крім компенсації Цеденту відповідно до пункту 5 договору відступленого права вимоги в сумі 100 000,00 грн, додатково сплачує Цеденту 27 368,05 грн та стягнуті з Боржника на підставі відповідного рішення суду неустойку, інфляційні проценти та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання суми боргу за зобов`язаннями, які виникли у Боржника перед Цедентом за договором поставки від 01.06.2014, укладеного між Цедентом і Боржником, за поставку товарів на загальну суму 127 368,05 грн (право вимоги).

Пунктом 2 додаткового договору сторони встановили, що так як на час укладання цього додатку сторони не можуть точно зазначити розмір грошових коштів, які будуть стягнуті з Боржника, в тому числі неустойку, інфляційні проценти та 3% річних (загальне право вимоги), то сторони домовляються, що сума, яку Цесіонарій зобов`язується сплатити Цеденту відповідно до пункту 1 цього додаткового договору, буде остаточно визначена сторонами на підставі окремого акту про погодження розміру оплати за відступлене право вимоги.

Згідно з пунктом 3 додаткового договору Цесіонарій сплачує Цеденту грошові кошти, визначені пунктом 1 цього додаткового договору, протягом 18 місяців з моменту отримання цих коштів від Боржника. В будь-якому разі така сума не може перевищувати суми грошових коштів, які Цесіонарій отримає від Боржника.

13. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Відповідач-2 звернувся до Позивача з претензією-повідомленням про наявність заборгованості за договором поставки від 01.6.2014 в сумі 127 368,05 грн та повідомив Позивача про заміну кредитора у зобов`язанні, на підставі укладеного 07.03.2017 між Відповідачами договору відступлення права вимоги (цесії), проте Позивач відповіді на претензію не надав.

14. Звертаючись до суду з позовом, Позивач зазначає, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 07.03.2017 вчинений Відповідачами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме, договір факторингу. При цьому, Позивач вважає, що договір факторингу, який сторони фактично уклали замість договору про відступлення права вимоги (цесії), суперечить положенням статті 1079 ЦК України та частині 1 статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки Відповідач-2 не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій.

15. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

16. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

17. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

18. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

19. Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

20. Отже, за змістом статей 512, 1077 ЦК України розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.


................
Перейти до повного тексту