Постанова
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа № 490/10025/17
провадження № 51-6116 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого та його захисників Надіч Н.Д. і Щербакової А.О. на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 травня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 4 вересня 2019 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва та жителя АДРЕСА_1,
засудженого за частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК)до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Оскаржені судові рішення
1. Оскаржені судові рішення стосуються дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 22 липня 2017 року близько 10:00 на автодорозі "Улянівка-Миколаїв". Суд визнав доведеним, що засуджений рухався автомобілем "MAN" у напрямку м. Миколаєва і, повертаючи ліворуч, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем "Mercedes", внаслідок якого водій і три пасажира автомобіля "Mercedes" загинули.
2. Суд визнав засудженого винуватим у тому, що при здійсненні маневру той не переконався у його безпечності і не дав дорогу транспортним засобам, що мають пріоритет у русі, чим порушив такі положення Правил дорожнього руху (далі - ПДР):
2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: …
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
16.3. У разі необхідності надання переваги в русі транспортним засобам, які рухаються по перехрещуваній дорозі, водій повинен зупинити транспортний засіб перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінією) або 1.13, світлофором так, щоб бачити його сигнали, а якщо вони відсутні - перед краєм перехрещуваної проїзної частини, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Знак 2.1 "Дати дорогу". Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі.
3. Суд також визнав, що водій автомобіля "Mercedes", рухаючись зі швидкістю 95,5?99,7 км/г, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної його зупинки, чим грубо порушив вимоги пункту 2.3 "б" ПДР (див. вище), а також пунктів:
12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;
дорожнього знаку 3.29 "Обмеження максимальної швидкості 70 км/г".
Вимоги і доводи, наведені в касаційних скаргах
4. Засуджений та захисник Щербакова А.О. в касаційних скаргах просять скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), захисник Надіч Н.Д. просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Сторона захисту посилається на пункти 1 і 2 частини 1 статті 438 КПК.
5. Вони вважають, що:
- справа розглянута Центральним районним судом м. Миколаєва з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки ДТП було вчинено за межами міста Миколаєва;
- слідчі дії проводилися особами, які не були уповноважені проводити досудове розслідування у цій справі, а тому всі отримані ними докази є недопустимими.
6. Крім зазначеної вище підстави недопустимості доказів, сторона захисту вважає, що певні докази недопустимі з інших підстав, а саме:
- висновки судово-медичних експертів недопустимі, оскільки складені з порушенням Правил проведення судово-медичних експертиз;
- відеозапис з реєстратора, наданий на флеш-накопичувачі, недопустимий, оскільки не надано його оригіналу;
- висновки автотехнічних експертиз, які ґрунтуються на цьому відеозаписі, недопустимі як "плоди отруйного дерева".
7. Також сторона захисту скаржиться на те, що очевидець події ОСОБА_4 не була належним чином допитана під час судового розгляду, а також не було проведено слідчий експеримент за участі засудженого.
8. Крім того, вони вважають, що суд не дав належної правової оцінки встановленим фактичним обставинам, оскільки не взяв до уваги, що неправильне розташування дорожніх знаків обмежувало засудженому оглядовість, а також той факт, що ДТП сталася з вини водія автомобіля "Mercedes", що їхав з перевищенням швидкості і створив небезпеку на дорозі.
9. Апеляційний суд, на думку сторони захисту, належним чином не перевірив наведені обставини, не надав доказам належної оцінки й залишив без відповідей доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо їх належності та допустимості, лише пославшись на обставини, встановлені судом першої інстанції. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 КПК.
Позиції учасників під час касаційного розгляду
10. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
11. У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали доводи, наведені в касаційних скаргах, та просили закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
12. Потерпілі та прокурор просили відмовити у задоволенні касаційних скарг і залишити судові рішення без зміни.
Оцінка Суду
13. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку, що необхідно відмовити в задоволенні касаційних скарг на таких підставах.
Щодо порушення правила територіальної підсудності
14. Суд вже зазначав, що розгляд справи судом внаслідок помилкового визначення територіальної підсудності не свідчить про порушення права засудженого на розгляд справи законним складом суду, якщо ця помилка не була виявлена до початку судового розгляду (постанова від 3 березня 2020 року у справі № 569/6966/16, провадження № 51-4668 км 19)[1], оскільки, виходячи з положень пункту 1 частини 1 статті 34 КПК, помилка у визначенні підсудності, виявлена після початку судового розгляду, не може бути підставою для передання кримінального провадження до іншого суду.
15. Суд не вбачає підстав відступати від своєї позиції у цій справі. Тому, навіть якщо погодитися з тим, що кримінальне провадження було помилково направлено до Центрального районного суду м. Миколаєва, розгляд справи цим судом не свідчить про порушення права засудженого на розгляд справи законним складом суду, і Суд відхиляє цей довід сторони захисту.
Щодо проведення досудового розслідування неуповноваженими особами
16. Сторона захисту вважає, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженими особами, тому докази, отримані під час досудового розслідування, є недопустимими, а засуджений не набув статусу підозрюваного і обвинуваченого.
17. Захист обґрунтовує це тим, що в справі відсутні постанови, якими визначені слідчі та прокурор, які мали здійснювати досудове розслідування та процесуальне керівництво у цьому провадженні.
18. Суд відзначає, що у матеріалах справи дійсно відсутні такі постанови.
19. Однак Суд не може погодитися з тим, що відсутність постанови про визначення певного слідчого або прокурора сама по собі означає, що цей слідчий або прокурор не мав відповідних повноважень.
20. Суд виходить з того, що КПК не вимагає, щоб кожне рішення, яке приймається у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи, викладалося у формі постанови. Частина 3 статті 110 КПК передбачає, що постанова виноситься слідчим або прокурором лише у випадках, передбачених цим Кодексом, або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
21. Аналіз положень КПК свідчить про те, що визначення слідчого чи прокурора не є тим випадком, для якого Кодекс вимагає винесення постанови. Цей висновок можна зробити зі співставлення двох пунктів частини 2 статті 39 КПК: в пункті 1, який стосується визначення слідчого, слідчих або старшого слідчої групи керівником органу досудового розслідування, постанова не згадується, у той час як пункт 2 для відсторонення слідчого від розслідування прямо вимагає вмотивованої постанови. Частина 1 статті 37 КПК не визначає, у якому вигляді має прийматися рішення про визначення процесуального керівника у розслідуванні.
22. Виходячи з правила casus omissus pro omisso habendus est, Суд не вбачає підстав додавати до тексту закону не висловлену в ньому вимогу і вважає, що відсутність у відповідних положеннях, які прямо стосуються регулювання цього питання, згадки про необхідність постанови, означає необов`язковість такої постанови для визначення конкретного слідчого або прокурора, яким доручається виконання відповідних повноважень у певній справі.
23. Більше того, правильність такого тлумачення підтверджується й іншими міркуваннями.
24. Відповідно до частини 5 статті 110 КПК, обов`язковими елементами постанови слідчого або прокурора є мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу. У випадку визначення конкретного слідчого та/або прокурора для проведення розслідування рішення приймається, виходячи здебільшого з організаційних міркувань. Ці міркування не можуть бути обгрунтовані вимогами КПК, але в певних випадках їх розголошення може бути шкідливим як для розслідування, так і для функціонування відповідного органу.