ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 червня 2020 року
м. Київ
справа № 175/2286/17
провадження № 51- 448км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040440000424, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівного, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Томського О .Ф. на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 9 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки 6 місяців;
- за ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК- на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Строк покарання визначено обчислювати з дня затримання - з 26 лютого 2018 року.
Постановлено стягнути із ОСОБА_1 :
- на користь потерпілого ОСОБА_3 - солідарно із засудженими ОСОБА_4 і ОСОБА_5 25 495 грн у рахунок відшкодування завданої злочином шкоди;
- на користь потерпілого ОСОБА_6 - 46 051 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн - моральної шкоди.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 9 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, діючи повторно, з корисливих спонукань, проникаючи у дачні будинки садових товариств "Парус", "Шахтар", "Дніпро", "Жиліщник" Дніпровського району Дніпропетровської області, таємно викрав:
- 13 лютого 2015 року близько 16:00, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4 і ОСОБА_5, - належне ОСОБА_3 майно загальноювартістю 25 495 грн;
- 25 лютого 2015 року близько 23:00 - належнеОСОБА_6 майнозагальною вартістю 22 590,07 грн;
- 7 березня 2015 року близько 23:00 - належне ОСОБА_7 майнозагальною вартістю 6365 грн.
Крім цього, ОСОБА_1 9 березня 2015 року близько 16:00 повторно проник у дачний будинок садового товариства "Жиліщник", звідки таємно викрав належний ОСОБА_8 пилосос вартістю 3472 грн, і намагався залишити місце вчинення злочину,однак довести свій злочинний умисел до кінця не зміг із причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий охоронцем ОСОБА_9 .
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Томський О.Ф. посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 через суворість. Просить змінити судові рішення та на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII"Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі - Закон № 838-VIII) зарахувати ОСОБА_1 устрок покарання попереднє ув`язнення в період з 26 лютого 2018 року по 9 грудня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:
- при призначенні покарання суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 визнав вину та позовні вимоги потерпілого ОСОБА_6 у повному обсязі, щиро розкаявся, раніше не судимий, пройшов строкову військову службу у Збройних Силах України, за місцем проживання характеризується позитивно, що свідчить про його прийнятну соціальну адаптацію як у сім`ї, так і в колективі;
- суд дійшов хибного висновку про відсутність підстав для застосування положень ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII, пославшись на застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише у 2018 році, оскільки цей Закон відповідно до ст. 5 КК має зворотну дію в часі та згідно з практикою Верховного Суду повинен застосовуватися, у тому числі, до особи, яка вчинила злочин у період до 23 грудня 2015 року і щодо якої продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, як такий, що "іншим чином поліпшує становище особи", в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі;
- ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції формально розглянув скаргу, не виправив порушень, допущених судом першої інстанції, та не надав відповіді на питання в апеляційній скарзі щодо необхідності застосування ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор вимоги касаційної скарги не підтримала, вважаючи, що сторона захисту не позбавлена можливості вирішити поставлене у касаційній скарзі питання в порядку виконання вироку.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, призначаючи покарання ОСОБА_1, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК врахував пом`якшуючі покарання обставини - щире каяття обвинуваченого й повне визнання ним своєї вини, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання. Крім того, суд установив, що ОСОБА_1 не судимий, при цьому раніше притягувався до кримінальної відповідальності за умисний злочин проти власності, але звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
З урахуванням конкретних обставин провадження і даних про особу обвинуваченого, який протягом короткого проміжку часу вчинив чотири епізоди крадіжки чужого майна, що відноситься до категорії тяжких злочинів, а також думки потерпілого ОСОБА_6 щодо виду і міри покарання, суд першої інстанції обрав ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК, ближче до мінімального, з яким погоджується й Суд.
Посилання у касаційній скарзі захисника про неврахування судом того, що ОСОБА_1 визнав позовні вимоги потерпілого ОСОБА_6 у повному обсязі, пройшов строкову військову службу у Збройних Силах України, став соціально адаптованою та корисною для суспільства людиною, за місцем проживання характеризується позитивно, за встановлених судом обставин у цілому не спростовують правильності висновків суду щодо призначеного покарання.