Постанова
Іменем України
28 травня 2020 р.
м. Київ
Справа №398/3319/17
Провадження № 51-130 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Могильного О. П.,
суддів: Слинька С. С., Яковлєвої С. В.,
секретаря
судового засідання Замкового І. А.,
за участю:
прокурора Кузнецова С. М.,
захисника Горбунова Р. В. ( в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017120070002205, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, у тому числі: 11 травня 2005 року за частинами 2, 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; 08 листопада 2013 року за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 березня 2019 рокуОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна.
Вирішено питання судових витрат та долю речових доказів.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 03 грудня 2019 року вказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено в частині кваліфікації. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватими і засуджено за те, що він 28 липня 2017 року в період з 14.10 год. по 14.50 год., будучи особою, яка раніше вчинила розбій, діючи умисно, маючи умисел на незаконне заволодіння чужим майном, за попередньою змовою із невстановленою досудовим слідством особою, прибули до домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де шляхом пошкодження вікна проникли до будинку, звідки, таємно викрали ювелірні прикраси на суму 5 308,57 грн.
В подальшому, перебуваючи на кухні вказаного будинку, розуміючи що їх протиправні дії були помічені власником домоволодіння ОСОБА_2 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_1 розкладним ножем почав погрожувати потерпілому, подолавши можливість до протидії та викликавши у нього острах, що становило реальну загрозу для життя та здоров`я ОСОБА_2 .
Після цього ОСОБА_1 разом із невстановленою слідством особою, залишив місце вчинення кримінального правопорушення, однак розпорядитися викраденим майном не зміг, оскільки був затриманий.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд провадження в цьому суді. На обґрунтування свої вимог стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, не врахував, що будучи викритим, ОСОБА_1 не припинив злочин, пов`язаний з заволодінням майном, а маючи при собі викрадені у ОСОБА_2 ювелірні прикраси, з метою їх утримання, погрожував потерпілому ножем, у зв`язку з чим крадіжка переросла в розбій. Зазначає, що для кваліфікації дій за ч. 3 ст. 187 КК України необхідно, щоб особа усвідомлювала, що будучи поміченою потерпілим, маючи при собі викрадене, з метою його утримання (щоб вийти з будинку), застосовує погрозу насильством, яке є небезпечним для життя на здоров`я потерпілого. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції, змінюючи вирок щодо ОСОБА_1, не сформулював обвинувачення, яке б відповідало диспозиції ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України. Одночасно, надаючи іншу оцінку встановленим місцевим судом фактичним обставинам, апеляційний суд не зазначив, які норми закону порушив суд першої інстанції. Стверджує про неправильне тлумачення апеляційним судом статей 15, 185, 187 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Кузнецов С. М. вважав, що касаційна скарга є обґрунтованою та просив її задовольнити.
Захисник Горбунов Р. В. заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим вироком, сторона захисту подала апеляційні скарги, заперечуючи проти правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК України.
Як зазначено в оскарженому судовому рішенні, апеляційний суд, провівши часткове судове слідство та допитавши потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_3, проаналізувавши обставини події, дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати як вчинення незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України. З огляду на це, апеляційний суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції постановляючи ухвалу, порушив вимоги статей 370, 419 КПК України, що потягло передчасний висновок суду про неправильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність.