Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 317/2389/17
провадження № 51-4935км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Мазура М.В., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурора Рибачук Г.А.,
захисника Лихосенка Є.О. (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Лихосенка Є.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 серпня 2019 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080230000847, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу - 04 березня 2013 року за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 19 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Вирішено питання щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 серпня 2019 року зазначений вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 01 червня 2017 року, приблизно о 12:00, перебуваючи біля балки, що розташована між вул. Абрикосова в с. Хортиця Запорізького району Запорізької області та вул. Калнишевського м. Запоріжжя, випадково зустрів малолітню ОСОБА_2 та, допомагаючи їй спуститися схилом донизу балки, почав вчиняти стосовно неї дії, які вона сприйняла як насильство та вчинила активний опір. Після цього у ОСОБА_1 виник умисел на заподіяння смерті малолітній дитині, а саме ОСОБА_2, з метою реалізації якого він схопив її руками за шию, став душити та повалив на землю. Вчиняючи опір, потерпіла звільнилася від захвату ОСОБА_1 та почала бігти від нього. Продовжуючи дії, спрямовані на реалізацію свого злочинного наміру, останній наздогнав потерпілу та каменем, який підібрав із землі, використовуючи його як знаряддя для вчинення злочину, наніс їй декілька ударів у життєво важливий орган - голову, внаслідок чого ОСОБА_2 втратила свідомість. Після цього ОСОБА_1, вважаючи, що він виконав усі дії, спрямовані на умисне протиправне заподіяння смерті малолітній потерпілій ОСОБА_2, залишив місце вчинення злочину, однак, смерть потерпілої не настала у зв`язку із наданням їй своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Лихосенко Є.О., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження закрити. Даючи власний аналіз доказам у справі, стверджує про їх неправильну оцінку судом, а також про недоведеність винуватості ОСОБА_1 "поза розумним сумнівом". Посилається на недопустимість ряду доказів, а саме даних: протоколу слідчого експеримента, оскільки ОСОБА_1 не було роз`яснено його прав як підозрюваного під час проведення цієї процесуальної дії, а показання в ході її проведення надано ним внаслідок незаконного впливу працівників поліції; протоколу пред`явлення особи для впізнання з огляду на те, що статисти між собою мали суттєві відмінності у зовнішності. Акцентує на тому, що в матеріалах справи відсутні технічні записи судових засідань суду першої інстанції від 01 жовтня 2018 року та взагалі не відображено і не надано оцінку показанням свідка ОСОБА_4, яка була допита у судовому засіданні. Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції порушив право обвинуваченого на захист, оскільки не забезпечив йому можливості висловити свою думку з приводу апеляційної скарги захисника безпосередньо у судовому засіданні апеляційного суду.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та захисник Лихосенко Є.О. в засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу останнього з наданням відповідних пояснень та просили її задовольнити з наведених у ній підстав.
Прокурор Рибачук Г.А. заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав. При переглядісудових рішень у касаційному порядку суд касаційної інстанціївиходить ізфактичних обставинсправи, встановлених судом першої інстанції.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України).
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1, суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Так, з мотивувальної частини вироку убачається, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, за яке його засуджено, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
Зокрема, спростовуючи доводи ОСОБА_1 з приводу його непричетності до замаху на умисне вбивство малолітньої потерпілої ОСОБА_2, суд у вироку послався на послідовні, логічні та незмінні протягом досудового слідства та судового розгляду показання самої потерпілої, яка упевнено упізнала ОСОБА_1 під час пред`явлення особи для впізнання та в судовому засіданні суду першої інстанції як особу, яка вчинила щодо неї злочин, та розповіла, що зустріла його біля балки, він запропонував її провести, а коли вони спустилися в балку, став чіпати її, знімати з неї одяг; вона чинила опір, тікала, але ОСОБА_1 двічі її наздоганяв, валив на землю, а потім вона втратила свідомість. При цьому зазначила, що до проведення за її участю впізнання ОСОБА_1 у відділку поліції фотографію останнього їй ніхто не показував.
Присутня під час допиту малолітньої потерпілої психолог ОСОБА_5 на запитання суду повідомила, що підстави сумніватися у правдивості показань ОСОБА_2, як і вважати їх наданими внаслідок тиску на неї, відсутні. Інших підстав для обмови ОСОБА_1 потерпілою ОСОБА_2 судом також не встановлено.
За даними протоколу пред`явлення особи для впізнання від 10 липня 2017 року ОСОБА_2 впізнала ОСОБА_1 за статурою, зачіскою, формою голови та рисами обличчя як особу, яка 01 червня 2017 року спричинила їй тілесні ушкодження.
Даними висновку судово-медичної експертизи № 1718 від 05 липня 2017 року про характер, локалізацію та ступінь тяжкості виявлених у малолітньої потерпілої ОСОБА_2 тілесних ушкоджень підтверджується наявність у неї тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, які утворилися від дії тупих предметів і за давністю утворення не суперечать строку, вказаному в обставинах справи.
Під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 він, хоча і не визнав усіх обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, однак, підтвердив факт свого перебування на місці злочину 01 червня 2017 року у період часу з 11:00 до 12:00 та вчинення неправомірних дій стосовно малолітньої ОСОБА_2, зокрема й те, що потерпіла від нього тікала, падала, нібито внаслідок падіння втратила свідомість, а він кинув у її бік камінь і влучив у голову.
Відповідно до даних висновку судово-психіатричної експертизи № 371 від 10 липня 2017 року у ОСОБА_1 виявлено ознаки патології характеру у вигляді поверхневості, несерйозності ставлення, низького ціннісного та морального рівня, нестійких настанов, схильності до брехні.
Твердження щодо непричетності ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення, за яке його засуджено вироком у цій справі, також були предметом ретельної перевірки апеляційним судом. Зокрема, відхиляючи доводи апеляційної скарги захисника Лихосенка Є.О. у частині ненадання оцінки судом першої інстанції показанням свідка ОСОБА_4 про те, що в інкримінований період часу ОСОБА_1 приходив до неї на ринок здавати скло, апеляційний суд, крім вищевказаних доказів, послався на показання свідка ОСОБА_6, згідно з якими у день вчинення злочину він бачив ОСОБА_1, коли той об 11:30 йшов неподалік балки зі сторони, протилежної ринку. При цьому свідок уточнив, що добре це запам`ятав, оскільки через півгодини у нього на роботі мав бути обід. Водночас свідок ОСОБА_4 повідомила в суді, що точний день, коли ОСОБА_1 з 11:00 до 13:00 здавав їй скло на ринку, вона не пам`ятає.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу захисника Лихосенка Є.О., також належним чином перевірив інші доводи у ній, які за змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_1 та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи стосовно нього. Погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, апеляційний суд законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без зміни, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.