ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27травня 2020 року
м. Київ
справа № 296/2803/16-к
провадження № 51-5370км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Мазура М.В., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
захисника Коки В.А. (в режимі відеоконференції),
прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Коки В.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22015060000000026, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Димитрова Донецької області, не зареєстрованого на території України, з невідомим місцем проживання, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України.
За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Оскаржуваною ухвалою Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 з липня 2014 року, точної дати досудовим слідством не встановлено, будучи радикально налаштованою особою, що не сприймає державну владу в Україні, підтримує злочинні наміри терористичної організації "Донецька народна республіка" (далі - "ДНР"), що діє на території Донецької області, керуючись власними переконаннями та будучи обізнаним про протиправну діяльність, з метою порушення громадського порядку і залякування населення добровільно вступив до зазначеної терористичної організації та бере активну участь у її діяльності.
Так, терористичною організацією "ДНР" на території Донецької області було спричинено масову загибель людей, а також зруйновано і пошкоджено велику кількість адміністративних, громадських та приватних будівель і споруд, викрадено майно фізичних та юридичних осіб в особливо великому розмірі. Таким чином, умисні дії членів терористичної організації призвели до тяжких фізичних та моральних страждань значної частини населення України.
Крім цього, ОСОБА_1, будучи одним із учасників силового блоку "ДНР" під позивним "ОСОБА_1", у період із серпня 2014 року по 24 грудня 2015 року вступав до різних не передбачених законом збройних формувань, що є підрозділами терористичної організації "ДНР", а саме: "1-ї окремої слов`янської мотострілкової бригади", бригадно-артилерійської групи "Окремої бригади спеціального призначення "Восток" міністерства оборони "ДНР" та "3- ї роти окремого батальйону спеціального призначення "Патріот" республіканської гвардії "ДНР", у яких займав відповідні посади.
Під час перебування ОСОБА_1 у вказаних підрозділах до його обов`язків входило ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції в районі Донецької та Луганської областей, а також Донецького аеропорту.
У період з грудня 2014 року по 22 лютого 2015 року в передмісті та околицях м. Донецька (міста Ясинувата, Макіївка, Донецьк) ОСОБА_1, виконуючи покладені на нього функціональні обов`язки, для досягнення спільної злочинної мети вказаної організації, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій і те, що він є учасником силового блоку терористичної організації, вів збройний опір, незаконну протидію та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції, зокрема і в районі Донецького аеропорту.
Крім цього, у період з 24 грудня 2015 року до цього часу ОСОБА_1 на тимчасово окупованій території Донецької області (міста Донецьк, Дебальцево, Вуглегірськ, Горлівка) та Луганської області (міста Брянка і Першотравневе) у складі підрозділу терористичної організації "ДНР" - "3-ї роти окремого батальйону спеціального призначення "Патріот" республіканської гвардії ДНР", продовжує виконувати покладені на нього обов`язки щодо збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції.
Отже, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що вказані військові формування терористичної організації "ДНР", членом яких він був і є, не належать до збройних формувань, визначених законами України "Про Збройні Сили України", "Про Службу безпеки України", "Про міліцію", "Про Державну прикордонну службу України", "Про Національну гвардію України", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" й іншими законодавчими актами України, якими передбачено створення та функціонування збройних формувань України, розуміючи протиправність вчинених дій такими збройними формуваннями, добровільно брав участь у їх діяльності та був їх активним учасником.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кока В .А., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції, частково дослідивши докази повторно, залишив поза увагою доводи сторони захисту про їх недопустимість. Крім цього, вказує, що апеляційний суд не виклав мотивів, з яких виходив, погоджуючись із висновками місцевого суду щодо допустимості доказів, який, на думку сторони захисту, порушив принцип безпосередності під час їх дослідження. З огляду на це захисник вважає, що слід було визнати недопустимими ряд доказів, а саме: протокол огляду від 03 червня 2015 року, показання свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, викладені у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 та 14 липня 2015 року, та показання ОСОБА_6, зазначені у протоколі обшуку від 18 листопада 2015 року. Вважає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 258-3 КК України, оскільки склад злочину, передбачений цією статтею, є взаємовиключним складу ст. 260 КК України. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши обставин справи, необґрунтовано залишив без зміни призначене ОСОБА_1 покарання, в тому числі і додаткове у виді конфіскації майна.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Левченко В.Ю. подав до Суду заперечення на касаційну скаргу, у яких наводить аргументи на спростування викладених у ній доводів. Зокрема зазначає, що дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України кваліфіковано правильно, судовий розгляд було проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а призначене засудженому покарання є достатнім і справедливим, у зв`язку із чим просить ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
У судовому засіданні захисник Кока В.А. підтримала подану нею касаційну скаргу і просила скасувати ухвалу апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Прокурор Гошовська Ю.М. у судовому засіданні просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію захисника Коки В.А. та прокурора Гошовської Ю.М., перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав. При перегляді судових рішень у касаційному порядку суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України).
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись з обвинувальним вироком стосовно ОСОБА_1, його захисник Кока В.А. подала апеляційну скаргу на вирок, у якій наводила відповідні мотиви на спростування висновків суду першої інстанції щодо наявності беззаперечних, допустимих та належних доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Зокрема зазначала, що суд першої інстанції, пославшись на недопустимі докази, а саме: протокол огляду від 03 червня 2015 року, протокол огляду від 09 червня 2015 року, протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 та 14 липня 2017 року та протокол обшуку від 18 листопада 2015 року, прийняв передчасне і необґрунтоване рішення про винуватість ОСОБА_1 . Також захисник Кока В.А. в апеляційній скарзі порушувала питання щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 258-3 та ч. 2 ст. 260 КК України, оскільки вони мають взаємовиключний склад. Крім цього вказувала, що призначене судом покарання ОСОБА_1 не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі останнього. У зв`язку з цим та з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону просила вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження закрити.