Постанова
Іменем України
29 травня 2020 року
місто Київ
справа № 298/815/15-ц
провадження № 61-83св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Лютянська сільська рада Великоберезнянського району Закарпатської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2016 року у складі судді Тарасевича П. П., додаткове рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18 січня 2017 року у складі судді Тарасевича П. П. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Фазикош Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лютянської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області
(далі - Лютянська сільська рада), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу будинку недійсними.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 25 серпня 1960 року Виконавчий комітет Великоберезнянської сільської ради надав його батькові ОСОБА_4 дозвіл № 249 на будівництво нового будинку в с. Люта. ОСОБА_4 зареєстрував за собою право приватної власності на новозбудований будинок в погосподарській книзі № 3 Лютянської сільської ради на підставі дозвільних документів. Також зазначив, що спадковий будинок відноситься до суспільної групи робітничий двір, а в погосподарській книзі помилково записано як колгоспний двір.
Будинок збудований з двома окремими входами, в одній частині проживали батьки позивача, він та його сестра ОСОБА_5, в другій - старший брат з дружиною ОСОБА_2
У 1977 році помер батько позивача, у 1984 року - його мати, а у 1991 році - брат ОСОБА_6 .
Зазначав, що після смерті батька в установлені законом строки прийняв спадщину шляхом вступу в управління та володіння майном, користувався приміщеннями в тій частині, де проживали батьки, та користувався предметами домашнього вжитку та обстановки, ключі від вхідних дверей знаходилися у нього. У нього є усі оригінали документів, видані його батькові як забудовнику на будівництво нового будинку в с. Люта у 1960 році.
Зазначив, що інші спадкоємці не здійснили будь-яких дій, що свідчать про прийняття спадщини, а тому відповідно до законодавства відмовилися від прийняття спадщини.
Вважав, що виконавчий комітет 30 березня 2007 року всупереч вимогам чинного законодавства ухвалив рішення № 58 про надання дозволу ОСОБА_2 на оформлення свідоцтва на спадковий будинок № АДРЕСА_1 . Стверджував, що сільський голова не наділений повноваженнями видавати свідоцтва на спадщину. За адміністративним позовом Ужгородський міськрайонний суд рішення Лютянської сільської ради від 30 березня 2007 року № 58 визнав недійсним та скасував його.
Оскільки свідоцтво про право власності на будинок № АДРЕСА_1 видане на підставі незаконного рішення, то воно є також недійсним, а договір купівлі-продажу будинку, вчинений ОСОБА_2 зі своїм племінником ОСОБА_3 на підставі недійсного свідоцтва, є недійсним з моменту його вчинення.
Враховуючи наведене, позивач просив визнати нікчемним та скасувати свідоцтво, серії НОМЕР_3, про право власності на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1, видане 26 червня 2007 року Лютянською сільською радою ОСОБА_2, а також визнати нікчемним та скасувати договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , укладений 23 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та визнати його власником спадкового будинку АДРЕСА_1 .
Стислий виклад заперечень сторони відповідача
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову у зв`язку з його безпідставністю.
Лютянська сільська рада та ОСОБА_3 просили застосувати правила про позовну давність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу будинку недійсними відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що судом встановлено, що рішення від 30 березня 2007 року № 58 Лютянської сільської ради, на підставі якого 26 червня 2007 року Лютянською сільською радою видано ОСОБА_2 свідоцтво серії НОМЕР_3 про право власності, є діючим та не скасоване. Позивач не навів підстави визнання договору купівлі-продажу від 23 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним та не обґрунтував, у чому полягає його незаконність. Також позивачем не надано суду доказів того, що він після смерті батьків прийняв спадщину за законом, а саме шляхом вчинення дій, передбачених статтею 549 ЦК Української РСР, або прийняв її після втрати чинності статті 549 ЦК Української РСР.
Додатковим рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2016 року у задоволенні позовної вимоги в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на спадковий будинок АДРЕСА_1 відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що враховуючи те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Лютянської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської про визнання свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу будинку недійсними відмовлено, тому у задоволені позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 власником спадкового будинку АДРЕСА_1 необхідно також відмовити, оскільки ця позовна вимога є похідною вимогою від зазначеної первісної вимоги.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Великоберезнянського районного суду від 26 липня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстави для його зміни чи скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Великоберезнянського районного суду від 26 липня 2016 року, додаткове рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2017 року, постановити нове рішення по суті позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що заявник звернувся до суду у зв`язку з порушенням його спадкових прав. Стверджує, що у матеріалах справи наявні докази на підтвердження прийняття ним спадщини, відкритої після смерті батьків ОСОБА_1 . Зазначає, що судами помилково не застосовано до спірних правовідносин положення статті 548 ЦК Української РСР, статей 19, 92, 143 Конституції України, частини третьої статті 24, пункту 1 статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частини третьої статті 34 Закону України "Про нотаріат", частини першої статті 216, стаття 328, частини першої статті 1297 ЦК України. Також заявник не погоджується з висновками судів, що домоволодіння, яке входить до складу спадщини, було колгоспним двором.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 1977 році помер ОСОБА_4, у 1984 році - його дружина ОСОБА_8, а в 1991 році - їх син та чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_6 .
Рішенням Виконавчого комітету Лютянської сільської ради від 30 березня 2007 року № 58 надано дозвіл ОСОБА_2 на оформлення свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1 та Комунальному підприємству "В. Березнянське районне бюро технічної інвентаризації" зареєструвати житловий будинок у АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та видати свідоцтво про право власності на її ім`я.
26 червня 2007 року Лютянською сільською радою видано ОСОБА_2 свідоцтво серії НОМЕР_3 про право власності на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 .
23 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 .
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 квітня 2014 року у справі № 712/1745/2012 визнано недійсним та скасовано рішення Лютянської сільської ради від 30 березня 2007 року № 58 про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1 та видання свідоцтва про право власності на її ім`я.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року постанову Ужгородського міськрайонного суду від 02 квітня 2014 року скасовано та провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Лютянської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності закрито.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Верховний Суд врахував, що підставою для відмови у задоволенні позову було встановлення апеляційним судом недоведеності порушення прав та інтересів заявника, а також недоведеності заявлених позовних вимог.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР, які були чинними на момент відкриття спадщини.