ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Гриціва М. І.
на постанову від 28 квітня 2020 року у справі № 910/11287/18 (провадження
№ 12-139гс19)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансзалізничсервіс» до Державного підприємства «Молдавська залізниця» (Calea Ferata din Moldova), Товариства з обмеженою відповідальністю «Іволга-2», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - фірми «Nistas GmbH», про стягнення 70 080 000,00 євро, що еквівалентно
2 116 416 000,00 грн
Короткий виклад історії справи
У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансзалізничсервіс» (далі - ТОВ «Трансзалізничсервіс», ТОВ відповідно) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Молдавська залізниця» (Calea Ferata din Moldova) (Республіка Молдова) (далі - ДП «Молдавська залізниця»), ТОВ «Іволга-2» та з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь збитки в розмірі 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, а також стягнути з ДП «Молдавська залізниця» на свою користь 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ДП «Молдавська залізниця» своїх зобов`язань за договором від 31 грудня 1997 року № 02/12-97 оренди з правом викупу 128 танк-контейнерів (зі змінами та доповненнями).
Як установили суди попередніх інстанцій, 31 грудня 1997 року між фірмою «Nistas GmbH» та Транспортно-експедиційним підприємством «ЧФМ-Експедиція», правонаступником якого є ДП «Молдавська залізниця» (замовник), було укладено договір оренди 128 танк-контейнерів № 02/12-97 з подальшими змінами та доповненнями (далі - основний договір), відповідно до пункту 1.1 якого фірма здає в оренду замовнику 128 танк-контейнерів для перевезення наливанням харчових продуктів строком на 5 років з дня підписання договору та приймально-передавальних актів з подальшим правом їх викупу.Вказаний договір укладено в м. Кишиневі (Республіка Молдова).
Змінами від 5 січня 1998 року до основного договору сторони погодили змінити предмет договору (з оренди майна на лізинг) та викласти його умови відповідно до положень законодавства про лізинг.
Відповідно до положень основного договору замовник зобов`язаний виплатити орендну плату на користь фірми «Nistas GmbH», зобов`язання слід виконати до дати закінчення терміну дії основного договору, а саме до 5 січня 2003 року (згідно зі змінами до основного договору від 5 січня 1998 року).
Як установили суди попередніх інстанцій, продовжуючи користуватись майном, що належало фірмі «Nistas GmbH» на праві власності, з березня 2001 року замовник припинив виплати на порушення умов основного договору.
Заборгованість за період з березня 2001 року по 5 січня 2003 року відповідно до умов основного договору була примусово стягнута, що вбачається з постанови Верховного Суду Республіки Молдова від 24 лютого 2003 року у справі № 4-2га/е-5/2003.
Суди попередніх інстанцій установили, що 5 січня 2003 року строк дії основного договору закінчився, після спливу цього строку зобов`язання замовника щодо виплати платежів, передбачених цим договором, у повному обсязі не виконано, викупу замовником майна за ціною, погодженою сторонами, не здійснено, строку дії основного договору між замовником та фірмою «Nistas GmbH» не продовжено.
Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що право власності на майно, використовуване за основним договором, до ДП «Молдавська залізниця» не перейшло, а власником майна залишилась фірма «Nistas GmbH», про що вказано у постанові Пленуму Верховного Суду Республіки Молдова від 24 лютого 2003 року у справі № 4-2ra/е-5/2003.
22 липня 2002 року між ТОВ «Іволга-2» (поручитель за договором поруки) та фірмою «Nistas GmbH» (кредитор за договором поруки) укладено договір поруки № П/01-17 (далі - договір поруки), відповідно до умов пункту 1.1 якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань ДП «Молдавська залізниця» (боржник за договором поруки), які виникли згідно з договором оренди (основним договором), укладеним між кредитором та боржником.
Згідно з пунктом 4.1 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань боржника за основним договором у сумі, яка дорівнює 10 000,00 дол. США, в тому числі за відшкодування основного боргу, сплату неустойки за прострочення виконання зобов`язання, відшкодування понесених ним збитків або упущеної вигоди та повернення 128 танк-контейнерів кредитору.
Суди попередніх інстанцій установили, що 10 січня 2003 року у м. Києві між фірмою «Nistas GmbH» (орендодавець) та ТОВ «Терра» (орендар) укладено договір оренди, за пунктом 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає на правах оренди танк-контейнери для перевезення наливанням харчових продуктів.
Майно постачається орендарю за адресою: Україна, м. Київ (пункт 1.7 цього договору оренди). Загальна вартість договору становить 7 008 000,00 євро (пункт 1.8 договору). Додатковою угодою № 2 від 13 січня 2003 року до договору його пункт 7.8 викладено в новій редакції, а саме: якщо орендодавець порушив строки поставки танк-контейнерів орендарю більше ніж на 6 місяців, то штраф складатиме десятикратний розмір вартості непоставлених танк-контейнерів.
На обґрунтування факту понесення витрат у розмірі 70 080 000,00 євро позивач указує на виконання фірмою «Nistas GmbH» рішення Господарського суду міста Києва від 1 квітня 2010 року у справі № 6/487, яким позов задоволено повністю, стягнуто з фірми «Nistas GmbH» на користь ТОВ «Терра» 70 080 000,00 євро штрафних санкцій за договором оренди від 10 січня 2003 року.
20 жовтня 2012 року між фірмою «Nistas GmbH» (первісний кредитор) та ТОВ «Трансзалізничсервіс» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 20/10/2012 (далі - договір про відступлення права вимоги), відповідно до умов якого первісний кредитор передає належне йому згідно з основним договором, який був укладений між первісним кредитором та ДП «Молдавська залізниця», право вимоги належного виконання боржником зобов`язань з повернення об`єкта оренди кредитору, а також з відшкодування основного боргу, неустойки, інфляційних витрат, 3 % річних та збитків за порушення виконання зобов`язань, у тому числі згідно з договором, укладеним між первісним кредитором і ТОВ «Іволга-2», а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором. Новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що випливають з основного договору, в обсязі та на умовах, які існують на момент укладення цього договору (пункти 1.1, 1.2 договору про відступлення права вимоги). Первісний кредитор зобов`язався передати новому кредитору всі необхідні документи, які підтверджують права, що передаються, а також інформацію, яка необхідна, для їх здійснення, у строк до 30 жовтня 2012 року, що підтверджується актом приймання-передачі документів (пункт 2.1.2договору про відступлення права вимоги).
Звідси ТОВ «Трансзалізничсервіс» на розгляд суду передано дві вимоги майнового характеру щодо стягнення збитків: з відповідачів солідарно 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, та з ДП «Молдавська залізниця» 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача збитки в розмірі 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, та судовий збір; стягнуто з ДП «Молдавська залізниця» на користь позивача збитки в розмірі 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн, та 206 673,93 грн судового збору.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки фактичні обставини свідчать про наявність вини та протиправної поведінки ДП «Молдавська залізниця» при неналежному виконанні ним умов договору оренди з правом викупу 128 танк-контейнерів від 31 грудня 1997 року № 02/12-97 (зі змінами та доповненнями), а також причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору оренди та понесеними збитками у господарській діяльності фірми «Nistas GmbH». Суд також указав, що позивач набув права вимоги до відповідачів, уклавши з фірмою «Nistas GmbH» договір про відступлення права вимоги за договорами оренди й поруки.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року скасовано. Провадження у справі № 910/11287/16 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції; далі - ГПК), оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ «Трансзалізничсервіс» указує на невиконання ДП «Молдавська залізниця» своїх зобов`язань, насамперед щодо оплати лізингових платежів, у зв`язку із чим виникає вимога про повернення предмета лізингу лізингодавцю та про відповідальність за невиконання основного договору у вигляді відшкодування збитків. Оскільки порушення умов основного договору, на які вказує позивач як на підставу притягнення до цивільно-правової відповідальності ДП «Молдавська залізниця», територіально не пов`язані з Україною, підстави для застосування приписів статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» відсутні.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що хоч ТОВ «Іволга-2» є резидентом України, але заявлені у цій справі до нього вимоги також не належать до юрисдикції господарських судів України, оскільки спірні правовідносини виникли не з договору поруки чи договору про відступлення права вимоги, а з основного договору, тому з огляду на статтю 9 Конституції України, пункт 2 частини першої статті 1 та статті 5, 25, 26 Закону України «Про міжнародне приватне право», а також статтю 514 Цивільного кодексу України при вирішенні цих правовідносин слід застосовувати умови договору оренди, в яких міститься арбітражне застереження.
У січні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Трансзалізничсервіс» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року, в якій скаржник просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу № 910/11287/16 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
7 серпня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу разом з касаційною скаргою ТОВ «Трансзалізничсервіс» на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про необхідність відступити від правового висновку Верховного Суду України у справі № 910/8318/16 з огляду на те, що перш ніж вирішувати спір з вимогою до юридичної особи - нерезидента за нормам ГПК суд повинен визначити, чи підсудна справа за участю іноземної особи господарським судам України на підставі норм Закону України «Про міжнародне приватне право» та чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, то Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 серпня 2019 року прийняла справу № 910/11287/16 та призначила її до розгляду.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу ТОВ «Трансзалізничсервіс» задовольнила. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року у справі № 910/11287/16 скасувала.Справу № 910/11287/16 направила до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
На обґрунтування своєї позиції Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справа в частині позовних вимог ТОВ «Трансзалізничсервіс» (як особи, яка отримала право вимоги фірми «Nistas GmbH» до ДП «Молдавська залізниця» за договором про відступлення права вимоги) щодо стягнення з ДП «Молдавська залізниця» збитків підсудна господарським судам України в силу пункту 3 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» як справа про відшкодування шкоди, якої було завдано на території України.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові зазначив, що підставою звернення з цим позовом ТОВ «Трансзалізничсервіс» указує невиконання ДП «Молдавська залізниця» своїх зобов`язань, насамперед щодо оплати лізингових платежів, у зв`язку із чим виникає вимога про повернення предмета лізингу лізингодавцю та відповідальність за невиконання договору у вигляді відшкодування збитків. Також суд зазначив, що оскільки порушення умов договору, на які вказує позивач як на підставу притягнення до цивільно-правової відповідальності ДП «Молдавська залізниця», територіально не пов`язані з Україною, підстави для застосування приписів статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» відсутні.
Водночас Велика Палата Верховного Суду з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодилася, оскільки суд не врахував того, що за договором про відступлення права вимоги від 20 жовтня 2012 року фірма «Nistas GmbH» передала позивачу - ТОВ «Трансзалізничсервіс» належне первісному кредитору згідно з основним договором, який був укладений між фірмою «Nistas GmbH» та ДП «Молдавська залізниця», право вимоги належного виконання боржником зобов`язань з повернення об`єкта оренди кредитору, а також з відшкодування основного боргу, неустойки, інфляційних витрат, 3 % річних та збитків за порушення виконання зобов`язань, у тому числі згідно з договором, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Іволга-2», а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором. Новий кредитор зайняв місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що випливають з основного договору, в об`ємі та на умовах, які існують на момент укладення цього договору (пункти 1.1, 1.2 договору про відступлення права вимоги). Звідси до ТОВ «Транс