Постанова
Іменем України
28 травня 2020 року
м. Київ
справа № 465/4313/15-к
провадження № 51-5787 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисника в режимі відеоконференції Сиворіг А.О.,
потерпілої в режимі відеоконференції ОСОБА_1,
представника потерпілої
в режимі відеоконференції Юхименко Р.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 14-17 серпня 2017 року та вирок Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 42013150080000036 від 09 лютого 2013 року за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Франківського районного суду м. Львова від 14-17 серпня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до засудженого ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування заподіяної моральної шкоди 200 000 грн. та на відшкодування матеріальної шкоди (витрати на спорудження надгробного пам`ятника) 115 000 грн.
Разом з тим ухвалено стягнути з ПрАТ "Страхова компанія "Граве України" на користь ОСОБА_1 145 000 грн відшкодування збитків знищення транспортного засобу.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він у ніч з 23 на 24 листопада 2010 року приблизно о 00:00, керуючи технічно справним автомобілем марки "Skoda Octavia" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), в якому перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_4, рухаючись у районі будинку АДРЕСА_2, був неуважним до дорожньої обстановки та її змін, не впорався з керуванням та в`їхав правим заднім колесом автомобіля в перешкоду (бордюр), після чого здійснив наїзд на стовп лінії електропередач. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілого ОСОБА_3 було госпіталізовано до лікарні, де 27 листопада 2010 року він помер від отриманих травм.
Вироком Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційні скарги захисника Федулова О.В., прокурора Шолопи Р.В., потерпілої ОСОБА_1 та представника цивільного відповідача ПрАТ СК "Граве Україна" ОСОБА_5 задоволено частково, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК Українидо покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить вироки місцевого та апеляційного судів скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому посилається на те, що в основу судових рішень було покладено висновок судової комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 3868/6602 від 22 червня 2012 року, який, на переконання засудженого, є неправильним, оскільки експертами не було враховано ряду обставин та даних, необхідних для повного та обґрунтованого дослідження.
Крім того, засуджений зазначає, що суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок, повною мірою не врахував тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, ступеня суспільної небезпеки скоєного та безпідставно скасував вирок суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 75 КК України.
Також ОСОБА_2 вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок місцевого суду в частині визначення суми відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_1 на спорудження надгробного пам`ятника, належним чином свого рішення не мотивував та залишив поза увагою доводи сторони захисту щодо надмірного розміру визначеної місцевим судом суми відшкодування матеріальної шкоди.
Позиції інших учасників судового провадження
На зазначену касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_1 подала заперечення, в яких просить касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
У судовому засіданні захисник Сиворіг А.О. підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити, а вироки місцевого та апеляційного судів скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Прокурор Матюшева О.В., потерпіла ОСОБА_1 та її представник Юхименко Р.І. заперечували щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просили постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі засуджений вказує на незаконність вироків місцевого та апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував на підставі сукупності доказів, зібраних, оцінених та перевірених у судовому засіданні відповідно до вимог процесуального законодавства.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засудженого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7 , ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 .
Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_2 фактичні дані, що містяться у: протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 24 листопада 2010 року, протоколі огляду транспортного засобу від 24 листопада 2010 року, протоколі додаткового огляду транспортного засобу від 25 листопада 2010 року, протоколі огляду місця події з фототаблицею від 03 грудня 2010 року, протоколі огляду місця події від 24 січня 2011 року та протоколі відтворення обстановки та обставин події, протоколі огляду транспортного засобу від 18 лютого 2013 року, протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 18 лютого 2013 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 03 липня 2014 року. Судом також досліджено дані, що містяться у висновках судово-автотехнічної експертизи від 28 березня 2011 року № 384, металографічної експертизи від 06 квітня 2011 року № 383, судово-автотехнічної (металографічної) експертизи від 25 листопада 2013 року № 3391, судово-трасологічних експертиз від 29 листопада 2013 року № 3392 та від 25 березня 2013 року № 880, судової комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 22 червня 2012 року № 3868/6602, комісійної комплексної транспортно-трасологічної і автотехнічної експертизи від 27 квітня 2015 року, та інші докази, які були досліджені судом.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Разом з тим, у ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання доказів недопустимими.
Доводи касаційної скарги засудженого щодо неправильності висновку судової комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 22 червня 2012 року № 3868/6602, оскільки експертами не було враховано всіх обставин, необхідних для їх повного і обґрунтованого дослідження, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими з огляду на таке.
Як убачається з вироку, місцевим судом установлено, що в рамках кримінального провадження № 42013150080000036 було проведено судову комісійну транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу від 22 червня 2012 року № 3868/6602. Суд першої інстанції вказаний доказ дослідив у повному обсязі та дійшов висновку про відсутність підстав вважати висновок даної експертизи недопустимим доказом відповідно до вимог ст. 87 КПК України.
З таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.