Постанова
іменем України
26 травня 2020 року
м. Київ
справа № 569/13547/15-к
провадження № 51-3938км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Браїла І.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Повшука В.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та представника потерпілого - адвоката Сокаля В.О. на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015180010005006, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 6 жовтня 2015 року за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) на підставі ч. 1 ст. 70 КК до п`яти років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 6 жовтня 2015 року щодо ОСОБА_1 визначено виконувати самостійно.
Апеляційний суд Рівненської області ухвалою від 21 червня 2016 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 9 жовтня 2018 року ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 21 червня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За наслідками нового розгляду ухвалою Рівненського апеляційного суду
від 10 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 серпня 2015 року о 20-ій год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння поблизу будинку № 8 на вул. Бульби - Боровця у м. Рівне, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, під час конфлікту, що виник між останнім та ОСОБА_2 з приводу продажу потерпілому мобільного телефону, застосував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, а саме завдав один удар кулаком в обличчя ОСОБА_2, та відкрито викрав у нього з кишені штанів грошові кошти в сумі 500 грн.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Повшук В.І. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на відсутність у діях його підзахисного складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судом не надано належної оцінки обставинам справи. Вважає, що конфлікт між ОСОБА_1 та потерпілим виник лише з приводу вартості телефона, а тому, на думку захисника, цей спір повинен був вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Крім того, зазначає, що діям потерпілого з приводу привласнення мобільного телефона не надано правової оцінки; в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про дійсну вартість та марку цього телефона. Вказує на відсутність у медичній довідці, на яку послався суд, визнавши, що ОСОБА_1 знаходився у стані алкогольного сп`яніння, дати проведення медичного огляду. Крім того, наводить доводи про порушення в ході досудового розслідування права ОСОБА_1 на захист. Також захисник посилається на порушення апеляційним судом вимог п. 5 ч. 2 ст. 87, ст. 370, п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 401, 404, 419, 439 КПК. Мотивує тим, що апеляційний суд безпідставно не дослідив всіх обставин кримінального провадження, в тому числі шляхом перехресного допиту обвинуваченого і потерпілого, відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідка ОСОБА_3, належно не перевірив всіх доводів апеляційної скарги, не врахував вказівок касаційного суду, які були обов`язковими для апеляційного суду при новому розгляді. При цьому захисник вважає, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що показання засудженого підтвердив у клопотанні до апеляційного суду потерпілий. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_2, який має хворобу психіки, був позбавлений можливості мати представника в ході досудового розслідування та в суді першої інстанції. Посилається на порушення п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК, стверджуючи, що в матеріалах провадження відсутні дані про належне повідомлення потерпілого та обвинуваченого про виклик їх на 10 грудня 2019 року в судове засідання апеляційного суду.
У касаційній скарзі представник потерпілого Сокаль В.О. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що в діях засудженого відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 186 КК. Вважає, що потерпілий не зміг належно викласти всі обставини справи у зв`язку з його правовою неосвіченістю, хворобою психіки і відсутністю адвоката, який би представляв інтереси в ході досудового розслідування та в суді першої інстанції. Зазначає, що дії засудженого неправильно кваліфіковані як відкрите викрадення чужого майна, оскільки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 була суперечка з приводу вартості проданого потерпілому мобільного телефона. Вважає, що всупереч положенням ст. ст. 370, 401, 404, 419 КПК апеляційний суд залишив поза увагою доводи, викладені в його касаційній скарзі, вимоги якої було частково задоволено під час попереднього касаційного розгляду; не дав відповіді на клопотання потерпілого про закриття кримінального провадження щодо обвинуваченого; безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідка ОСОБА_3 . Вказує на те, що потерпілий належним чином не був повідомлений про дату та час судового засідання апеляційного суду.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Браїло І.Г . вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Браїла І.Г., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника та представника потерпілого задоволенню не підлягають на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як убачається зі змісту касаційних скарг, захисник Повшук В.І. та представник потерпілого Сокаль В. О. вказують на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
У суді обвинувачений ОСОБА_1 стверджував, що хотів продати потерпілому мобільний телефон за 250 грн. Проте ОСОБА_2, забравши телефон, віддав йому лише 50 грн. У зв`язку з цим він намагався з рук потерпілого силоміць забрати ще 200 грн, між ними виникла шарпанина, в ході якої обоє впали на землю, де один одному завдали удари рукою в обличчя. Потім він забрав у ОСОБА_2 гроші в сумі 250 грн, а мобільний телефон залишився у потерпілого.
Дослідивши всебічно та повно зазначені показання обвинуваченого про відсутність у нього умислу на відкрите викрадення чужого майна, суд обґрунтовано оцінив їх критично, пославшись у вироку на показання потерпілого ОСОБА_2, який зазначив, що домовився з ОСОБА_1 придбати мобільний телефон за 50 грн. Гроші відразу віддав ОСОБА_1, а мобільний телефон поклав у кишеню брюк. Однак останній попросив у нього додати ще грошей, але він відмовився. Після цього ОСОБА_1, раптово вдаривши його кулаком в обличчя, від чого він впав, нахилився на ним і, тримаючи за праву руку, силоміць вийняв з кишені брюк 500 грн.
Також на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, суд першої інстанції зазначив у вироку показання свідка ОСОБА_8 про те, що в ході розмови з приводу продажу мобільного телефону між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виник конфлікт; послався на дані, що містились у протоколі слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_2, в ході якого він виклав обставини вчиненого ОСОБА_1 щодо нього злочину; висновку судово-медичної експертизи від 21 серпня 2015 року № 883 про виявлення у потерпілого легких тілесних ушкоджень у вигляді крововиливу в ділянці обох повік правого ока, садна в ділянці хвоста правої брови, садна на передній поверхні лівого променево-зап`ясткового суглобу, садна на задній поверхні правого ліктьового суглобу, що виникли від не менш як від трьох травматичних дій, по механізму від ударів тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею і за своїми морфологічними особливостями відповідають терміну заподіяння 19 серпня 2015 року.
Отже, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та у відповідності до вимог ст. 374 КПК навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.
Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Водночас, колегія суддів не погоджується із доводами касаційних скарг захисника та представника потерпілого про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Так, із встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що після вчинення у повному обсязі згідно з домовленостями правочину (передачі мобільного телефона та отримання грошей) ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_2 нові (додаткові) вимоги, які виходили за рамки їх домовленостей, та примусово, застосовуючи до потерпілого насильство, забрав у нього з кишені брюк 500 грн. А тому ці дії ОСОБА_1 не охоплюються цивільно-правовими відносинами з приводу правочину купівлі-продажу, а виходять за їх межі й свідчать про наявність умислу на відкрите викрадення саме чужого майна.
Отже, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК кваліфіковано судом правильно.
Судовий розгляд проводився в межах висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, а тому доводи захисника про порушення закону через відсутність у матеріалах кримінального провадження даних про дійсну вартість та марку мобільного телефона є безпідставними.