Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 488/4426/17
провадження № 61-40145св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва в складі судді Чернявської Я. А. від 20 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області в складі суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., від 05 червня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що 12 квітня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 000 грн у формі встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зобов`язання за вказаним кредитним договором відповідач належним чином не виконувала та ухилялась від повернення грошових коштів, що є істотним порушенням законних прав позивача.
У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 договірних зобов`язань станом на 30 вересня 2017 року утворилася заборгованість на загальну суму 114 186,11 грн, яка складається з 6 960 грн 64 коп. - заборгованості за кредитом, 97 411 грн 85 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 900 грн - заборгованість за пенею, а також 500 грн - штраф (фіксована частина), 5 413 грн 62 коп. - штраф ( процентна складова).
Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "Приватбанк" просив стягнути з відповідачки на свою користь вищевказану суму заборгованості та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року у задоволені позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між учасниками справи укладено кредитний договір, умови якого порушено відповідачкою, яка користувалася кредитними коштами. При цьому, банк не надав суду жодних доказів кінцевого строку дії спірної банківської платіжної картки. Останній платіж за кредитом відповідачка здійснила у червні 2014 року, а із позовом до суду в даній справі банк звернувся у листопаді 2017 року, у зв`язку із чим у даному спорі позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із відповідним позовом.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишено без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ КБ "Приватбанк", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Суди не перевірили дату здійснення останнього платежу за кредитом, строк дії спірної картки та договору. Суди не врахували, що позичальниці було відкрито карткові рахунки та видано кредитні картки, остання з яких "Універсальна" № НОМЕР_1 мала строк дії до вересня 2015 року. Тому банк звернувся до суду в межах трьох років після закінчення дії спірної картки і не пропустив строк позовної давності.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.
16 жовтня 2018 року справу передано судді-доповідачу Олійник А. С.
16 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.
16 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 12 квітня 2010 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір № б/н, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 000 грн у формі встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Згідно довідки про умови кредитування від 12 квітня 2010 року позичальниця погодилась зі сплатою за користування кредитом 2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості (30 % на рік), обов`язковим щомісячним платежем 7 % від заборгованості (але неменше 50 грн), з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, зі строком внесення щомісячного платежу до 25 числа місяця, наступним за звітним. За порушення позичальником термінів платежів за будь-яких із грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальниця зобов`язалася сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми заборгованості та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості.
Зобов`язання за вказаним кредитним договором відповідачка належним чином не виконувала та ухилялась від повернення грошових коштів, які використовувала.
Станом на 30 вересня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 становила 114 186,11 грн, яка складається з 6 960 грн 64 коп. - заборгованості за кредитом, 97 411 грн 85 коп. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 900 грн - заборгованість за пенею, а також 500 грн - штраф (фіксована частина), 5 413 грн 62 коп. - штраф ( процентна складова).
Також судами установлено, що позивач не надав жодного доказу строку дії картки, на яку було установлено спірний кредитний ліміт.
Останній платіж згідно розрахунку заборгованості боржницею вчинено у червні 2014 року.
Позов в даній справі до суду подано у листопада 2011 року.
У заяві від 20 березня 2018 року відповідачка, в особі представника, просила суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності.
Надану банком редакцію Умов та Правил надання банківських послуг, які зокрема передбачають умову про збільшення строку позовної давності до 50 років відповідачка не підписувала.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Згідно із статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.