Постанова
іменем України
26 травня 2020 року
м. Київ
справа № 127/6935/16-к
провадження № 51-5048км19
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,
прокурора Сингаївської А.О.,
захисника (в режимі відеоконференції) Чернілевської Р.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Чернілевської Р.В. на вирок Вінницького апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012010010000072, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вінниці, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 09 лютого 2016 року по 24 лютого 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_1, у вигляді застави залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок скоєння злочину, задоволено частково та стягнуто з обвинуваченого на користь потерпілої майнову шкоду в розмірі 469 944 грн, а в задоволенні іншої частини цивільного позову відмовлено.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він навесні 2009 року, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2, з корисливих мотивів, зловживаючи довірою, запевнив потерпілу у добросовісності своїх намірів і, перебуваючи за адресою проживання останньої в квартирі АДРЕСА_2 , переконав її укласти договір застави на належну їй на праві приватної власності квартиру (свідоцтво на право власності на житло від 27 січня 2000 року) з метою отримання грошей та подальшого їх внесення для розвитку бізнесу, спільного з онуком ОСОБА_2 - ОСОБА_3, якого буде включено до числа керівників приватного підприємства "САНТА-МАРІЯ". Після того, як ОСОБА_2, будучи введена в оману ОСОБА_1, надала останньому згоду на вчинення таких дій, останній домовився зі своїм знайомим ОСОБА_4 про зустріч в офісному приміщенні приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Парфьонова І.В., розташованому на АДРЕСА_3 та привіз туди на невстановленому слідством автомобілі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Надалі, перебуваючи в цьому офісі, 1 вересня 2009 року в неустановлений час ОСОБА_2, будучи введена в оману ОСОБА_1, уклала договір купівлі-продажу від 1 вересня 2009 року на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 . При цьому довідку БТІ від 1 вересня 2009 року, необхідну для укладення цього договору, потерпіла у цій установі не отримувала.
Після цього ОСОБА_1, не маючи наміру вносити кошти в розвиток бізнесу, а саме у добування корисних копалин у Горячківському родовищі (місцезнаходження у селі Горячківка Крижопільського району Вінницької області) приватним підприємством "САНТА-МАРІЯ", в присутності ОСОБА_2 отримав 13 000 дол. США від ОСОБА_4, який, представляючи інтереси покупця ОСОБА_5, передав зазначені кошти як оплату за умовами договору купівлі-продажу ОСОБА_2 .
Після цього 2 вересня 2009 року, перебуваючи у приміщенні ресторану " Піцерія Челентано " (на вул. Литвиненка, буд. 1, в м. Вінниці), ОСОБА_1, не маючи наміру вносити кошти в розвиток вищевказаного бізнесу, отримав решту грошей у розмірі 5 000 дол. США, які надавав ОСОБА_4 від імені Покупця як оплату за умовами вищевказаного договору купівлі-продажу. Надалі ОСОБА_1 отриманих грошей на загальну сумі 18 000 дол. США, (відповідно до офіційного курсу гривні, встановленого НБУ станом на 2 вересня 2009 року (1 дол. США - 7,98 грн), - 143 640 грн) до каси ПП "САНТА-МАРІЯ" не вніс, не використав їх для закупівлі товарно-матеріальних цінностей, рухомого та нерухомого майна з подальшим поставленням його на баланс указаного підприємства і розпорядився цими коштами на власний розсуд, чим завдав потерпілій майнової шкоди в розмірі 143 640 грн, що відповідно до п. 3 примітки до ст. 185 КК є великим розміром.
Апеляційний суд вироком від 16 вересня 2019 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а апеляційні скарги потерпілої та прокурора задовольнив частково. Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині застосування положень ст. 75 КК скасував і постановив новий вирок, яким призначив обвинуваченому покарання за ч. 3 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах захисник та засуджений порушують питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначають про те, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 374, 420 КПК не надав умотивованих відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, зокрема про те, що вирок місцевого суду ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах, не навів мотивів неврахування як доказів невинуватості ОСОБА_1 показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, не перевірив повторно доказів, безпідставно відкинув докази сторони захисту щодо недопустимості показань свідків ОСОБА_7 (зятя потерпілої) та ОСОБА_8 (дочки потерпілої), як таких, що надані із чужих слів, а саме зі слів потерпілої, що суперечить вимогам ст. 97 КПК.
Скаржники вказують на порушення місцевим судом вимог статей 93, 95, 290 КПК, які залишилися поза увагою апеляційного суду, щодо допиту як свідка ОСОБА_7 та взяття повідомлених ним відомостей як доказу винуватості ОСОБА_1 з огляду на те, що вказаний свідок не допитувався під час досудового розслідування, і його пояснення не відкривалися стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.
Також, на переконання сторони захисту, висновки судів обох інстанцій щодо неврахування показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які спростовують доводи сторони обвинувачення щодо фактичних обставин вчиненого ОСОБА_1 злочину, на підставі того, що вказані особи є зацікавленими, є необґрунтованими та неумотивованими.
Крім того, захисник та засуджений указують на те, що злочин, за який засуджено ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 12 КК є тяжким, а строк притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК встановлено 10 років із дня вчинення. При цьому постанова про зупинення кримінального провадження, яка би переносила дату закінчення встановленого строку, в матеріалах кримінального провадження відсутня, а тому, навіть у випадку встановлення винуватості ОСОБА_1 його мало бути звільнено від відбування покарання у разі постановлення вироку після 1 вересня 2019 року у зв`язку із закінченням 10-річного строку від дня події злочину, а саме 1 вересня 2009 року.
В запереченнях на касаційні скарги засудженого та його захисника потерпіла ОСОБА_2 вважає їх необґрунтованими та просить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала подані касаційні скарги та просила їх задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника, вважав вирок апеляційного суду законним, обґрунтованим та умотивованим.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Стаття 434 КПК передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, даними в суді потерпілою ОСОБА_2, котра пояснила про заволодіння належною їй квартирою ОСОБА_1, шляхом зловживання її довірою, показаннями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, а також іншими письмовими доказами, які детально викладено у вироку місцевого суду.
Визнавши ці докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 190 КК. Порушень норм матеріального права Верховний Суд не встановив.
Доводи сторони захисту у касаційних скаргах щодо недопустимості показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, як таких, що надані із чужих слів, а саме зі слів потерпілої, є необґрунтованими з огляду на таке.