Постанова
Іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 757/55453/18-ц
провадження № 61-1972св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача: адвокат Лемець Вікторія Миколаївна,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представники відповідача ОСОБА_3 - адвокат Ремізовська Надія Костянтинівна, адвокат Підкова Олександр Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивований тим, що 18 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 000 доларів США та зобов`язався повернути отримані кошти до 17 листопада 2015 року, сплатити проценти за користування позикою у валюті позики, а також виконати інші зобов`язання, що виникають зі змісту цього договору.
Відповідно до пункту 2 договору позика була передана відповідачу готівкою та на час підписання договору позики вважається фактично отриманою позичальником.
Вказував, що дружина позичальника - ОСОБА_3 надала письмову згоду на укладання договору позики, яка була викладена у формі письмової заяви від 06 листопада 2013 року, справжність підпису була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В.
Пунктом 22 договору встановлено, що до всіх взаємовідносин сторін договору застосовується законодавство держави позикодавця, тобто Цивільний кодекс Російської Федерації.
Зазначав, що 19 листопада 2013 року з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором позики від 18 листопада 2013 року між ним та громадянами України: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В.
Предметом договору застави від 19 листопада 2013 року була належна заставодавцям частка в розмірі 100% (корпоративні права) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ТОП-ТРАНС".
Вказував, що у зв`язку із виходом учасників ТОВ "ТОП-ТРАНС" - заставодавців ( ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) та передачею належної їм частки статутного капіталу ТОВ "ТОП-ТРАНС" громадянці України ОСОБА_3, 06 березня 2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В.
Відповідно до пункту 1.1 договору застави, вказаний договір забезпечує виконання усіх зобов`язань громадянина України ОСОБА_2, що виникли та виникнуть під час дії договору позики від 18 листопада 2013 року, а також усіх договорів про внесення змін та доповнень до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі про збільшення суми основного боргу та/або процентів, що укладений між заставодержателем та позичальником.
Посилався на пункт 1.2.1 договору застави, у якому зазначено, що предметом застави є: належна заставодавцю - громадянці України ОСОБА_3, частка (корпоративні права) в статутному капіталі ТОВ "ТОП-ТРАНС", статут, нова редакція якого зареєстрована Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві 22 січня 2014 року за номером 10691050021001225, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія НОМЕР_1, виданий 05 березня 2014 року, у розмірі 100% (сто відсотків) статутного капіталу, що складає 40 000 000 (сорок мільйонів) грн 00 коп, яка внесена (сплачена) заставодавцем у повному обсязі до статутного капіталу ТОВ, та права вимоги до ТОВ в зазначеній сумі, що виникають у зв`язку з виходом заставодавця зі складу учасників ТОВ, в разі настання випадку невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання та/або у інших випадках, передбачених цим договором.
Стверджував, що між ним та ОСОБА_3 була досягнута домовленість про те, що у випадку невиконання (або часткового виконання) або прострочення виконання позичальником зобов`язань, що випливають із договору позики, заставодавець відповідає перед позикодавцем, як солідарний боржник у тому ж обсязі, що і позичальник (пункт 6.6 договору застави).
У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 договору позики, виникла заборгованість, яка складається із: 3 000 000,00 доларів США - сума позики; 11 753,42 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 05 листопада 2015 року до 17 листопада 2015 року; 979 150,68 доларів США - відсотки за користування позикою за період з 18 листопада 2015 до 05 листопада 2018 року; 1 624 500 доларів США - пеня, нарахована за період з 18 листопада 2015 року до 05 листопада 2018 року.
Звертав увагу на те, що 24 жовтня 2018 року направляв на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення суми позики, однак станом на 05 листопада 2018 року ця вимога не була задоволена.
Також аналогічну вимогу 05 листопада 2018 року він направляв ОСОБА_3 .
Вважав, що ОСОБА_3 повинна відповідати перед кредитором разом із боржником, як заставодавець, солідарно на підставі пункту 6.6. договору застави та на підставі пункту 4 статті 65 СК України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: стягнути з відповідачів солідарно 5 615 404,10 (п`ять мільйонів шістсот п`ятнадцять тисяч чотириста чотири) доларів США 10 центів та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року у складі судді Ільєвої Т. Г. позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 в розмірі 5 615 404, 10 (п`ять мільйонів шістсот п`ятнадцять тисяч чотириста чотири) доларів США 10 центів.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4 405, 00 (чотири тисячі чотириста п`ять) грн з кожного.
Рішення районного суду мотивовано тим, що оскільки зобов`язання щодо повернення суми позики у розмірі 3 000 000,00 доларів США не виконане ні позичальником, ні поручителем, відповідачами не додано жодних документів, які б свідчили або підверджували, що останніми виконувалися умови договору позики, відтак, позов обґрунтований і підлягає задоволенню з врахуванням нарахованих відстоків за користування коштами.
При цьому на підставі пункту 6.6 договору застави від 06 березня 2014 року районний суд вважав заставодавця ОСОБА_3 солідарним боржником за договором позики.
Суд першої інстанції вказав, що вимоги про стягнення заборгованості у іноземній валюті є правомірними з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року в розмірі 5 615 404,10 доларів США відмовлено.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 18 листопада 2013 року в розмірі 5 615 404,10 доларів США залишено без змін.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року, у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3, а саме з:
-земельної ділянки, площею 0,2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0271, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина;
-земельної ділянки, площею 0,2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0270, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина;
-земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0269, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина;
-земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0268, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина;
-земельної ділянки, площею 0,2 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0272, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина;
-земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3222484001:01:023:0267, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина;
-п`ятикімнатної квартири, загальною площею 126,9 кв м., житловою площею 81,9 кв м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
-житлового будинку, загальною площею 456,3 кв м., житловою площею 176,9 кв м., за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою у розмірі 13 215 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України та у Печерському районному судді м. Києва.
Однак апеляційний суд вважав, що висновки районного суду про те, що пункт 6.6 договору застави, яким встановлено, що у разі недостатності предмета застави для повного задоволення вимог заставодержателя за договором позики він має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимог, з іншого майна заставодавця в порядку черговості, передбаченої чинним законодавством України, фактично є договором поруки, є неправильними, оскільки договір застави і договір поруки не можна ототожнювати.
При цьому апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції при застосуванні норм, якими врегульовано поруку, не застосував імперативні норми статті 559 ЦК України, оскільки строком виконання зобов`язань за договором позики є 15 листопада 2015 року, а з позовом позивач звернувся лише в 2018 році, тобто майже через три роки, відтак, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення боргу з ОСОБА_3, як з поручителя, немає.
Щодо доводів позивача з посиланням на пункт 4 статті 65 СК України, апеляційний суд вважав, що такі є необґрунтованими, оскільки позивачем доказів, які б підтверджували, що кошти в розмірі 3 000 000,00 доларів США використані в інтересах сім`ї, не надано.
Крім того, матеріалами справи не підтверджено поліпшення життєвих умов сім`ї, відсутні докази набуття відповідачами нерухомості, автомобілів, коштовностей після отримання позики. Земельні ділянки, набуті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 2013-2015 років були придбані за рахунок власних коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме за рахунок грошових коштів, які знаходились на депозитних рахунках та грошових коштів від здійснення підприємницької діяльності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 60, 61, 65 СК України.
Зазначав, що 12 серпня 2013 року у м. Флоренсія він, через свого представника за довіреністю - доньку ОСОБА_1, передав ОСОБА_2 у якості позики грошові кошти у розмірі 3 000 000 мільйонів доларів США, що підтверджується борговою розпискою від 12 серпня 2013 року. Вказана розписка передувала укладенню договору позики від 18 листопада 2013 року.
Звертає увагу на те, що 06 листопада 2013 року ОСОБА_3 підписала заяву, у якій надала згоду на укладення ОСОБА_2 договору позики та зазначила, що укладення договору позики відповідає її дійсному волевиявленню та здійснюється в інтересах сім`ї.
З огляду на зазначене вважає, що ОСОБА_3 є зобов`язаною стороною за договором позики від 18 листопада 2013 року.
Стверджує, що представник ОСОБА_3 - адвокат Ремізовська Н. К. разом з апеляційною скаргою подала з порушенням вимог статті 95 ЦПК України у якості письмових доказів: копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, копію довідки з ПАТ "Банк "Кліринговий Дім" щодо депозитного рахунку ОСОБА_2, копію довідки з ПАТ "Банк "Кліринговий Дім" щодо депозитного рахунку ОСОБА_3, копію договору банківського вкладу від 19 грудня 2012 року, копію податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік ОСОБА_3, оскільки зазначені документи не завірені належно та у апеляційній скарзі не вказано про наявність у ОСОБА_3 чи іншої особи оригіналів вказаних документів. Крім того, стверджує, що про поважність причин неподання до суду першої інстанції зазначених документів, представник відповідача не зазначила.
Звертає увагу на те, що під час судового засідання 18 грудня 2019 року представник позивача - адвокат Лемець В. М. вказувала на те, що вказані документи викликають сумнів у їх достовірності.
Посилається на те, що позивач не повинен доказувати факт використання коштів, отриманих одним із подружжя в інтересах сім`ї, оскільки другий з подружжя надав свою письмову згоду на укладення договору, підтвердив факт укладення договору в інтересах сім`ї.
Вважає, що апеляційний суд, надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, не взяв до уваги факт викупу ОСОБА_3 100% статутного капіталу ТОВ "ТОП-ТРАНС" після отримання коштів ОСОБА_2 за договором позики 18 листопада 2013 року.
Посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13 та правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц (провадження № 61-7335св18), у яких зазначено, що навіть якщо другий з подружжя, який не знав про укладення договору позики, є зобов`язаною стороною за договором позики, якщо цей договір укладено в інтересах родини та майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 листопада 1992 року в ДРАЦС Мінської районної держадміністрації міста Києва було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, про що видане свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 та в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 1956.
18 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, посвідчений нотаріусом Одинцовського нотаріального округу Московської області Нестеровим О. В., за реєстровим номером ДГ-1-271, згідно з яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 000 доларів США та зобов`язався повернути отримані кошти до 17 листопада 2015 року, сплатити проценти за користування позикою у валюті позики, а також виконати інші зобов`язання, що виникають із змісту цього договору.
Відповідно до пункту 1 договору позики від 18 листопада 2013 року сторони погодили, що в порядку та на умовах, передбаченими зазначеним договором, ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 3 000 000 (три мільйони) доларів США 00 центів, що є еквівалентом сумі 98 042 100 (дев`яносто вісім мільйонів сорок дві тисячі сто) рублів 00 коп, в перерахунку на курс Центрального Банку Російської Федерації на 18 листопада 2013 року з поверненням до 17 листопада 2015 року включно, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою у валюті позики (долари США), а також виконати інші зобов`язання, що виникають із змісту цього договору, та повністю виконати свої боргові зобов`язання в строк, передбаченим цим договором.