ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/491/19
Провадження № 11-1189заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року (у складі колегії суддів Мельник-Томенко Ж. М., Данилевич Н. А., Жука А. В., Мартинюк Н. М., Шевцової Н. В.) у справі № 9901/491/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання неправомірним та скасування Указу Президента України в частині,
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного судуу складі Верховного Суду із позовом, у якому просив визнати неправомірним Указ Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" (далі - Указ № 452/2017) в частині, що стосується ліквідації Апеляційного суду Луганської області та утворення Луганського апеляційного суду, у зв`язку із внесенням у нього завідомо неправдивої інформації про розташування частини суду в місті Луганську, яке є непідконтрольним Уряду України та скасувати його в цій же частині.
2. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано десять днів для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення з позовом, із зазначенням інших причин пропуску такого строку та подання доказів їх поважності.
3. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року заяву про поновлення строку звернення до суду повернуто позивачу без розгляду. У відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року, а справу направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду по суті.
5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 листопада 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1
6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року справу № 9901/491/19 призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України.
7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи № 9901/491/19 у судовому засіданні за його участю.
8. 03 та 04 лютого 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли клопотання від ОСОБА_1, у яких скаржник зазначає, що в провадженні Сєвєродонецького міського суду Луганської області знаходиться його справа щодо незаконного звільнення та поновлення на роботі (№ 428/7187/19). Скаржник просить Велику Палата Верховного Суду врахувати те, що розгляд його справи про поновлення на роботі залежить від розгляду справи про часткове скасування Указу № 452/2017.
9. 28 лютого 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання від ОСОБА_1, у якому скаржник повторно просить суд врахувати той факт, що розгляд його справи про поновлення на роботі залежить від розгляду справи про часткове скасування Указу № 452/2017.
Також скаржник зазначає, що 18 лютого 2020 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
У пункті 13 цього Рішення зазначено, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.
Конституційний Суд України зауважив, що перейменування закріпленого в Конституції України органу - Верховного Суду України - не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова "України" - власної назви держави - з словесної конструкції "Верховний Суд України" не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду.
З огляду на викладене, скаржник вважає, що в його справі має бути застосовано аналогічний підхід.
Скаржник зазначає, що працював в Апеляційному суді Луганської області. Оскаржуваним Указом № 452/2017 цей суд названо Луганським апеляційним судом.
На думку скаржника, "зміна назви суду заради звільнення двірника не підвищить авторитет судової влади і суспільство не сприйме це як судову реформу".
10. 08 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло чергове клопотання від ОСОБА_1, в якому останній зазначає, що розгляд його справи про незаконне звільнення в Сєвєродонецькому міському суді Луганської області досі не закінчений. Зауважує, що від розгляду справи про скасування Указу № 452/2017 залежить розгляд його справи про поновлення на роботі.
11. Станом на 13 травня 2020 року відзив на апеляційну скаргу від відповідача до Великої Палати Верховного Суду не надходив.
Висновки суду першої інстанції
12. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний Указ № 452/2017 не стосується прав та/або інтересів позивача, оскільки поширює свою дію на інших учасників (юридичних осіб) публічно-правових відносин. Між позивачем та Президентом України публічно-правовий спір (у розумінні КАС України) відсутній, відповідач стосовно позивача не здійснює публічно-владні управлінські функції, а тому юрисдикція адміністративного суду на ці правовідносини не поширюється.
12.1. Суд першої інстанції також виходив із того, що мотивом оскарження Указу № 452/2017 є порушення права позивача на працю. Незгода особи із власним звільненням є підставою для його оскарження у встановленому законом порядку, тобто у цьому випадку захисту підлягає право на працю шляхом вирішення трудового спору.
12.2. Крім того, з огляду на відсутність публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем, а отже, відсутність у позивача права на звернення до адміністративного суду за захистом своїх трудових прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду із позовом не може вважатись обґрунтованою та відповідно до положень частини другої статті 167 КАС України підлягає поверненню позивачу без розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
13. На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що не оскаржує повноваження Президента України видавати укази. Він оскаржує "шкідливе видання конкретного Указу при відсутності на те будь-якої суспільної необхідності", що зумовило звільнення його з роботи.
13.1. На думку скаржника, скасування оскаржуваного Указу № 452/2017 "потягне автоматичне повернення всіх подій в попередній стан" і допоможе йому повернутися на роботу.
13.2. Крім того, скаржник зазначає, що ухвалою від 07 жовтня 2019 року, якою йому було відмовлено у відкритті провадження у справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив його право на судовий захист та право на працю.
Оцінка Великої Палати Верховного Суду
14. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Щодо правової природи оскаржуваного Указу Президента України
15. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
16. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
17.Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
18. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
19.Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
20.Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
21. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.