Постанова
Іменем України
28 травня 2020 року
м. Київ
справа № 127/18671/18
провадження № 61-3326св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2018 року у складі судді Бойко В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі суддів: Ковальчука О. В., Сало Т. Б., Якименко М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання зобов`язання за договором припиненим, мотивуючи його тим, що 29 травня 2015 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4, ОСОБА_3 та нею (позичальники) укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність позичальників 600 тис. грн строком до 01 липня 2015 року. В забезпечення своєчасності виконання зобов`язання за цим договором укладено договір застави майна, згідно з умовами якого вона передала в заставу належний їй на праві власності автомобіль Volkswagen Tiguan, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Фактично позика нею не отримувалась, а особа позикодавця їй була не відома. Вона підписала договір позики від 29 травня 2015 року, оскільки на таких умовах договору наполягала ОСОБА_2 . У зв`язку з досягненням нових домовленостей 31 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 та нею укладено договір позики на суму 2 250 000,00 грн, до якого 04 вересня 2015 року сторонами внесено зміни в частині збільшення розміру позики до 3 020 000,00 грн. При цьому, забезпеченням своєчасності виконання зобов`язань за договором від 31 липня 2015 року виступав інший майновий поручитель.
Зазначала, що у зв`язку з укладенням нового договору позики від 31 липня 2015 року договір позики від 29 травня 2015 року припинив свою дію, а разом із ним і договір застави автомобіля.
Пославшись на вказані обставини та на те, що зобов`язання, які виникли на підставі договору позики від 29 травня 2015 року, припинилися у зв`язку з новацією боргу шляхом укладення договору позики від 31 липня 2015 року, позивач просила її вимоги до відповідачів задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 угоди, в якій обумовлено припинення зобов`язання за договором позики б/н від 29 травня 2015 року і заміну його новим зобов`язанням, отже, відсутні правові підстави вважати, що у зв`язку з укладенням договору позики б/н від 31 липня 2015 року відбулася новація боргу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Крім того, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про врахування мотивів, викладених у відзиві ОСОБА_2 на позовну заяву у справі № 902/611/18, оскільки апелянтом не надано належних доказів щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції, зокрема, отримання вказаного відзиву засобами поштового зв`язку саме 28 листопада 2018 року, що відповідно до статті 367 ЦПК України виключає прийняття цього доказу судом апеляційної інстанції. Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано статтю 604 ЦК України та не застосовано статтю 207 ЦК України, яка підлягала застосуванню. Позика за договором від 29 травня 2015 року не повернута, проте позикодавець не пред`являла вимог щодо повернення цієї позики. Натомість між сторонами укладено новий договір позики від 31 липня 2015 року. В новому договорі не вказано, що між сторонами відбувається заміна первісного зобов`язання новим, проте норма статті 604 ЦК України не містить вимоги щодо форми договору новації. В червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до неї, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 31 липня 2015 року (справа № 127/12687/17), в якому у якості забезпечення позову просила накласти арешт на автомобіль, обтяжений заставою на забезпечення виконання зобовяязань за договором позики від 29 травня 2015 року. Вказані обставини підтверджують, що попередній договір позики припинено укладенням нового.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чйнності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 29 травня 2015 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 (позичальники) укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальників 600 тис. грн строком до 01 липня 2015 року.
06 червня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу Volkswagen Tiguan 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Колеснік О. В., про що здійснено реєстровий запис № 247.
Відповідно до пункту 1 цього договору застави сторони погодили, що даним договором забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 перед заставодержателем за договором позики, укладеним 29 травня 2015 року.
31 липня 2015 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 (позичальники) укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальників 2 250 000 грн строком до 01 січня 2016 року без нарахування процентів за користування позикою.
04 вересня 2015 року сторонами внесено зміни до зазначеного договору від 31 липня 2015 року в частині збільшення розміру позики до 3 020 000,00 грн.
01 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю "Швейна Фабрика "Браїлівчанка", яке є майновим поручителем ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого з метою забезпечення повного виконання зобов`язання за договором позики від 31 липня 2015 року іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю виробничий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Швейна Фабрика "Браїлівчанка" на праві приватної власності.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.