Постанова
Іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 482/1410/16-ц
провадження № 61-19302св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Лисенка П. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору житлового найму недійсним та застосування наслідків недійсності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у червні 2015 року ОСОБА_1 мав намір придбати житло для особистого проживання. Приблизно у цей час він познайомився з ОСОБА_2, яка продавала житловий будинок АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 погодилася продати йому належний їй будинок по АДРЕСА_1 за 100 000 грн, але запропонувала укласти щодо цього будинку договір житлового найму.
22 червня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір найму житлового приміщення, а саме - житлового будинку АДРЕСА_1 . При підписанні договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 100 000 грн як плату за житловий будинок.
ОСОБА_1 зазначав, що договір житлового найму було укладено 22 червня 2015 року під впливом помилки щодо правової природи правочину, адже він вважав, що сплачуючи значну суму коштів за будинок він отримає його у власність. Про те, що ОСОБА_1 дійсно помилявся у правовій природі оспорюваного договору та насправді мав намір укласти саме договір купівлі-продажу свідчить те, що ним одноразово в момент підписання договору було передано 100 000 грн як плату за житловий будинок, також у вказаному договорі вказано, що позивач буде проживати у житловому приміщенні довічно. ОСОБА_2 не дотрималася попередніх домовленостей про проведення ремонту будинку для приведення його у придатний для проживання стан та щодо реєстрації його за цією адресою, зареєструвавши його за своїм місцем проживання по АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
визнати недійсним договір найму житлового приміщення від 22 червня 2015 року, а саме - житлового будинку АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 100 000 грн, сплачені на виконання договору найму житлового приміщення, а саме - житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 червня 2015 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року у складі судді Баранкевич В. О., відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму житлового приміщення від 22 червня 2015 року, а саме - житлового будинку АДРЕСА_1, внаслідок нікчемності вказаного правочину.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 100 000 грн, застосувавши наслідки недійсності правочину.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щоукладений договір найму житлового приміщення є нікчемним та не потребує визнання його судом недійсним, так як він не відповідає вимогам закону. Суд прийшов до такого висновку виходячи з того, що відповідач ОСОБА_2 на день укладення вказаного правочину (договору найму житлового приміщення), тобто станом на 22 липня 2015 року не була власником житлового будинку, і в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна взагалі відсутні відомості про такий об`єкт нерухомого майна. За таких обставин суд вважав, що укладений договір найму житлового будинку суперечить та не відповідає вимогам Закону, а саме частини першої статті 810 ЦК України та частині першій статті 812 ЦК України, а тому є нікчемним. У зв`язку з цим суд не прийняв до уваги посилання позивача не недійсність вказаного договору з підстав того, що позивач, як особа, яка вчинила правочин, помилився щодо обставин, які мають істотне значення.
Оскільки ОСОБА_2 отримала від позивача ОСОБА_1 100 000 грн на виконання договору найму житлового будинку, який є нікчемним, то позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 100 000 грн, сплачених на виконання договору найму житлового приміщення, підлягають задоволенню.
Посилання ОСОБА_2 про те, що вона не отримувала гроші, суд відхилив, оскільки відповідно до пункту 1.5. договору плата за приміщення становить 100 000 грн і вноситься одноразово в момент підписання договору. ОСОБА_2 поставила свій підпис на договорі, що сторонами не заперечується і підтверджується матеріалами справи, в саме - висновками Новоодеського ВП ГУНП в Миколаївській області № 1799/61-2016 та № 2185/61-2016, згідно яких ОСОБА_2 не заперечувала факт укладення такого договору і його підписання сторонами. Суд першої інстанції зробив висновок, що підписавши договір ОСОБА_2 підтвердила факт отримання нею грошей від ОСОБА_1 на виконання цього договору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року у частині стягнення грошей - скасовано і у цій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (статті 203, 215-216, 228-235 ЦК). Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, прийнявши зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або у повному обсязі. З матеріалів справи та тексту оспорюваного договору вбачається, що його предметом є передача у користування довічно житлового будинку по АДРЕСА_1 . При цьому обов`язку наймодавця щодо передачі будинку кореспондується зобов`язання наймача сплатити одноразово 100 000 грн за користування житлом. Договором передбачено, що плата за користування будинком становить 100 000 грн, які вносяться у момент підписання договору, а сам договір у цей же момент набирає чинності. При цьому до договору не долучено іншого письмового документу, який підтверджував би виконання наймачем обов`язку щодо передачі наймодавцю зазначеної суми грошей згідно статті 545 ЦК України. Колегія суддів зазначила про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про доведеність факту передання грошей наймодавцю. Посилання суду першої інстанції лише на положення договору про те, що плата за користування будинком вноситься в момент його підписання апеляційний суд визнав недостатнім, оскільки у цьому разі передача грошей має доводитись відповідним письмовим документом.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення суду першої інстанції у частині висновків про нікчемність договору в апеляційному порядку не оскаржується, а тому скасуванню не підлягає.
Аргументи учасників справи
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 1.5 договору найму плата за приміщення становить 100 000 грн і вноситься одноразово в момент підписання договору. Договір найму був підписаний особисто обома сторонами, у присутності двох свідків. При підписанні договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 100 000 грн як плату за житловий будинок.
Вказує, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 545 ЦК України, оскільки вказана правова норма розповсюджується на зобов`язання які виникли між боржником та кредитором (договір позики або інші кредитні зобов`язання). При цьому частина перша статті 545 ЦК України не встановлює обов`язок кредитора вимагати від боржника видачі розписки, а тільки передбачає таке право. Укладений у письмовій формі договір оренди не потребує додаткових письмових розписок, у разі, якщо у ньому зазначено про отримання коштів у момент підписання такого договору.
ОСОБА_2 не оспорювала, що ОСОБА_1 мешкав у найманому житлі понад 3 місяці і визнала факт отримання грошей у сумі 6 000 грн. Про отримання нею коштів у повній сумі свідчать: оспорюваний договір оренди, матеріали кримінального провадження, факт реєстрації ОСОБА_1 за адресою ОСОБА_2 та її пояснення, що вона дійсно, враховуючи стан здоров`я позивача побудувала в найманому житлі пандус для інвалідної коляски.
У травні 2018 року ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки позивачем не доведено факту передання грошей наймодавцю.