ПОСТАНОВА
Іменем України
28 травня 2020 року
Київ
справа №820/2125/16
адміністративне провадження №К/9901/39370/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року (суддя Мельников Р.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року (головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Григоров А.М., Подобайло З.Г.) у справі за позовом Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю фірма "КОДА" до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2016 року Українсько-американське товариство з обмеженою відповідальністю фірма "КОДА" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2015 №0001482201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 230463,00 грн., в тому числі 153642,00 грн. за основним платежем та 76821,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0001492201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 126484,5 грн., в тому числі 84323,00 грн. за основним платежем та 42161,50 грн. за штрафними (фінансовими санкціями).
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт №1590/20-30-22-01/19371667 від 04.11.2015, в якому встановлено порушення вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 153652,00 грн. та ПДВ на загальну суму 84323,00 грн.
У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "БК "Креатив Буд", ТОВ "Мир Весов", ТОВ "КАН 20", ФОП ОСОБА_1, ТОВ "Спецреклама" без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це неподанням до перевірки деяких документів по контрагентам ТОВ "БК "Креатив Буд", ТОВ "Спецреклама" та ФОП ОСОБА_1 (креслень, передбачених умовами договору підряду; сертифікатів, які б свідчили про можливість надання ФОП ОСОБА_1 послуг з калібрування; заявок на розміщення рекламної інформації у засобах масової інформації). Крім того, зазначав, що здійсненими заходами з податкового контролю по контрагентам (ТОВ "БК "Креатив Буд", ТОВ "Мир Весов", ТОВ "КАН 20") не встановлено наявності у них необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій, а також реальності господарських взаємовідносин останніх з платниками податків по ланцюгу постачання що, як вважає відповідач, свідчить про відсутність здійснення господарських операцій.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2016 позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.12.2015 №0001492201 та №0001482201.
Рішення суду обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність операцій з контрагентами щодо виконання будівельних робіт, поставки товарів, надання рекламних послуг та послуг з ремонту та обслуговування, налаштування, калібрування й навчання по використанню та налагодженню вагового обладнання й подальше використання придбаного товару (робіт/послуг) у власній господарській діяльності платника, а відтак Товариство правомірно сформувало валові витрати та включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.03.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентами безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже первинні документи, які б містили інформацію про господарські операції, не були подані до перевірки у повному обсязі; крім того, у контрагентів відсутні необхідні умови та ресурси для здійснення господарських операцій.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними. На думку позивача, рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалені у відповідності до процесуальних норм.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.