ПОСТАНОВА
Іменем України
28 травня 2020 року
Київ
справа №826/4356/16
адміністративне провадження №К/9901/40037/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2017 року (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (головуючий суддя Федотов І.В., судді: Губська Л.В., Сорочко Є.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітліфт-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
В березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітліфт-Сервіс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.10.2015 №0008942207, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 403 824,00грн., з яких 323059,00грн. за основним платежем та 80765,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0008932207, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 425726,00грн., з яких 340581,00грн. за основним платежем та 85145,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства по взаємовідносинам з ТОВ "Лайк Трест" (код ЄДРПОУ 38389211) за період з червня 2012 року по квітень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки №465/26-59-22-07/37355443 від 28.09.2015, в якому встановлено порушення вимог статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження ПДВ на суму 340581,00 грн., у тому числі по періодах: за травень 2013 року на 20 333,00 грн.; за липень 2013 року на 20400,00 грн.; за серпень 2013 року на 26500,00 грн.; за вересень 2013 року на 41577,00 грн.; за жовтень 2013 року на 72945,00 грн.; за листопад 2013 року на 23838,00 грн.; за грудень 2013 року на 125114,00 грн.; за січень 2014 року на 9874,00 грн.; податку на прибуток на суму 323059,00 грн., у тому числі: за 2013 рік - 314172,00 грн.; за 2014 рік - 8887,00 грн.
У акті перевірки відповідач дійшов висновку про формування позивачем без достатніх правових підстав валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Лайк Трест", посилаючись на результати здійснених заходів з податкового контролю по контрагенту та аналізу його податкової звітності, відповідно до яких не встановлено у нього необхідних трудових ресурсів і умов для здійснення спірних операцій, виявлення ознак фіктивності господарської діяльності останнього.
На підставі акту перевірки прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Позивач скористався правом оскарження спірних рішень в адміністративному порядку, проте Державна фіскальна служба України рішенням від 02.03.2016 №4610/6/99-99-10-01-04-25 скаргу Товариства залишила без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017, позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суди виходили з наявності у позивача всіх необхідних первинних документів, які підтверджують реальність операцій між Товариством та його контрагентом (ТОВ "Лайк Трест"), й останні були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а відтак позивач мав право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат за результатами таких операцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток і ПДВ, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки.
Вказує на залишення судами поза увагою отриманої за результатами здійснення податкового контролю контрагента позивача інформації, яка свідчить про неможливість реального здійснення ним фінансово-господарських операцій та ведення діяльності у порядку, передбаченому законодавством. Крім того, зазначає про безпідставне відхилення судами доводів податкового органу про фіктивність господарської діяльності контрагента, оскільки первинні документи, які стали підставою для формування валових витрат та податкового кредиту, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності такого суб`єкта господарювання.
Товариство правом подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористалося.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.