ПОСТАНОВА
Іменем України
28 травня 2020 року
м. Київ
справа №826/21979/15
касаційне провадження №К/9901/40499/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Білоуса О.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Командор 2000" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.08.2017 (суддя Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 (головуючий суддя - Епель О.В.; судді: Карпушова О.В., Кобаль М.І.) у справі № 826/21979/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Командор 2000" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Командор 2000" звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2015 № 0003622207.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 07.08.2017 у задоволені позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.09.2017 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.08.2017 без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Командор 2000" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.08.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 44.1 статті 44, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 86.9 статті 86, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 70, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує на реальності оспорюваних господарських операцій, а також звертає увагу на те, що перевірка позивача проведена на підставі постанови слідчого відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому податкове повідомлення-рішення могло бути прийняте лише після винесення судового рішення в кримінальному провадженні.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Командор 2000" щодо проведених фінансово-господарських взаємовідносин із Товариством з додатковою відповідальністю "Велика страхова компанія" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Автоексімстрах" за період 2012 - 2014 роки, результати якої оформлено актом від 07.05.2015 № 265/1/22-07/32487451.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне формування витрат за наслідками придбання послуг із страхування фінансових ризиків у Товариства з додатковою відповідальністю "Велика страхова компанія" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Автоексімстрах" з підстави непідтвердження реального характеру здійснених поставок та господарського характеру понесених за ними витрат.
На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.05.2015 № 0003622207, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 361546,00 грн. за основним платежем та 90386,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Отже, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Крім того, придбання послуг, у тому числі страхових, передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника. Така мета є необхідною умовою для формування витрат. Крім того, всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, витрати на придбання послуг, понесені без мети їх використання в господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника, не дають йому права на формування витрат.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.