ПОСТАНОВА
Іменем України
29 травня 2020 року
Київ
справа №820/1820/18
адміністративне провадження №К/9901/63269/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в адміністративній справі №820/1820/18
за позовом громадянина Іраку ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою громадянина Іраку ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, прийняте в складі: головуючого судді Волошина Д.А., і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Рєзнікової С.С., суддів Бегунца А.О., Старостіна В.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. Громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМС України) та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач-2, ГУ ДМС України в Харківській області), із вимогами: скасувати рішення ДМС України від 09.02.2018 №33-18; скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 12.10.2017 №209; зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, щодо ОСОБА_1 .
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що рішення відповідачів є протиправними і необґрунтованими, прийнятті в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження.
3. Відповідачі проти позову заперечували, указавши про правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах і на підставі наявних повноважень, з урахуванням того, що позивач уп`яте звертається до органів державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і йому раніше було відмовлено у наданні такого статусу.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 12.10.2017 звернувся до органів державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
5. Відповідно до повідомлення від 12.10.2017 №57 ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно з частиною шостою статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI) наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 12.10.2017 йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
6. Рішенням ДМС України від 09.02.2018 №33-18 відхилено скаргу ОСОБА_1 на рішення ГУ ДМС України в Харківській області про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
7. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - Ірак, м. Багдад, за національністю - араб, віросповідання - іслам (суніт), неодружений, громадянин Республіки Ірак (далі - Ірак). Прибув в Україну 03.09.2007 у законний спосіб.
8. Із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернувся 12.10.2017. Основною причиною звернення за захистом стало побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.
9. Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що позивач неодноразово звертався до органів державної міграційної служби із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, причиною звернення у яких було вказано побоювання зазнати переслідування з боку терористичних угрупувань через його військову діяльність на території Іраку.
10.1. Перша заява була подана 03.12.2007, за результатами розгляду якої, наказом від 21.12.2007 №195-о, заявнику було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Указане рішення було оскаржене до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 10.11.2008 у справі №2а-7282/02, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2009, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
10.2. Удруге із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до органу міграційної служби в Харківській області ОСОБА_1 звернувся 02.07.2012. За результатами розгляду заяви, на підставі висновку ГУ ДМС України в Харківській області, було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 18.07.2012 №192-о, а ДМС України прийнято рішення від 24.09.2012 №128-12 про відхилення скарги. Указані рішення були оскаржені позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 24.01.2013 у справі №2а-12703/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
10.3. 14 серпня 2014 року ОСОБА_1 утретє звернувся до органу державної міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі рішення ДМС України від 04.02.2015 №49-15 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Указане рішення позивач оскаржив до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 09.04.2015 у справі №820/1829/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
10.4. У четвертий раз 24.09.2015 позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із анкетою-заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте наказом від 24.09.2015 №183 прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а рішенням ДМС України від 25.11.2015 №36-15 відхилено скаргу позивача. Указані рішення були оскаржені позивачем до Харківського окружного адміністративного суду та постановою від 16.03.2016 у справі №820/11819/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 15.05.2018, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2018, відмовив у задоволенні адміністративного позову.
12. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив із того, що відповідачами при прийнятті оскаржуваних рішень було враховано, що позивач із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернувся уп`яте та підстави для звернення залишилися ті ж самі.
13. Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
14. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
15. Проте під час судового розгляду представником позивача не надано доказів, які б спростовували висновки відповідача щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. Отже, ураховуючи, що підстави для звернення із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, не змінились, а також те, що позивач неодноразово звертався із вказаними заявами до органів міграційної служби, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ГУ ДМС України в Харківській області правомірно відмовило позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
17. 08 жовтня 2018 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року і постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року.
18. У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
19. Скаржник указує, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи в прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
20. Скаржник також наголошує, що у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він указував про те, що у нього є побоювання стати жертвою переслідувань зі сторони шиїтів, у зв`язку з тим, що він є мусульманином-сунітом, оскільки в Іраку посилилось міжконфесійне протистояння. Однак цим обставинам відповідачі не надали оцінки під час прийняття оскаржуваних рішень.
21. Скаржник пояснює, що не може повернутися в країну громадянської належності, оскільки має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за релігійною ознакою, а також боїться загинути внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. На підтвердження цього скаржник посилається на інформацію щодо країни походження з посиланням на електронні ресурси в мережі Інтернет. Така оновлена інформація, на думку скаржника, під час прийняття оскаржуваних рішень відповідачами не була досліджена та врахована.
22. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.
23. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
24. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 06 травня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
25. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
26. Відповідач-1 скористався своїм правом і надіслав до Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
27. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
28. Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
29. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
30. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
32. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття "біженець", під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.