Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 447/2517/15-ц
провадження № 61-40685св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 01 серпня 2017 року у складі судді Бачун О. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 рокуу складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 25 лютого 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № LVH9AE00000295, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 18 376 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 10,56 % на рік на суму залишку заборгованості на строк до 22 лютого 2013 року. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором в нього станом на 17 серпня 2015 року утворилася заборгованість перед банком в розмірі 30 155,84 доларів США, з яких: 8 743,13 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 1 322,15 доларів США - за процентами за користування кредитом; 261,73 долар США - за комісією за користування кредитом; 19 828,83 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань. Частину зазначеної заборгованості, а саме 16 018,04 доларів США було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2013 року у справі № 202/18596/13-ц, тому з відповідача на користь банку підлягає стягненню залишок заборгованості в розмірі 14 137,80 доларів США, а також 11,49 доларів США - штраф (фіксована частина) та 706,89 доларів США - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 14 856,18 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 17 серпня 2015 року складає 323 122,01 грн, та понесені судові витрати.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість в розмірі 3 292,09 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 71 602,96 грн, з яких: 1 251,56 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 322,15 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 11,49 доларів США - штраф (фіксована частина); 706,89 доларів США - штраф (процентна складова), а також - судовий збір в розмірі 716,02 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ КБ "Приват Банк" всупереч вимогам закону здійснило нарахування заборгованості за кредитним договором не з часу ухвалення заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2013 року у справі № 202/18596/13-ц, а з 2008 року, що призвело до її збільшення.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приват Банк" задоволено частково. Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" пеню за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № LVH9AE00000295 за період з 25 грудня 2012 року по 17 серпня 2015 року в розмірі 27 231 грн. В решті рішення суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що щоденно нараховуючи пеню, позивач знав або міг дізнатися про порушення свого права ще з 25 грудня 2012 року, однак звернувся до суду з позовом 15 жовтня 2015 року, тому стягненню підлягає лише пеня, яка нарахована в межах одного року, що передував пред`явленню позову, тобто за період з 15 жовтня 2014 року по 17 серпня 2015 року. Пеня за вказаний період складає 4 755,59 доларів США, однак вона підлягає зменшенню до розміру неповернутого залишку тіла кредиту - 1 251,56 доларів США в перерахунку на гривню за офіційним курсом Національного банку України станом на 17 серпня 2015 року, як просив ПАТ КБ "ПриватБанк" в позовній заяві, що складає 27 231 грн. Зазначений висновок обґрунтовано посиланням на частину третю статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та на те, що розмір пені навіть в межах позовної давності значно перевищує розмір стягнутого судом першої інстанції залишку неповернутого тіла кредиту, а питання про стягнення заборгованості за кредитним договором за період до 24 грудня 2012 року є спірним, оскільки заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2013 року у справі № 202/18596/13-ц скасоване ухвалою цього ж суду від 24 травня 2016 року.
18 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року за нововиявленими обставинами, в якій зазначив, що задовольняючи позов, суд послався на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2013 року у справі № 202/18596/13-ц, яке в подальшому було скасоване ухвалою цього ж суду від 24 травня 2016 року. Вказана обставина є істотною для цієї справи та може вплинути на її вирішення.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 01 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2013 року у справі № 202/18596/13-ц не було підставою для прийняття рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року в цій справі, а лише враховано при зменшенні суми стягнення. Крім того, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року було змінено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 01 серпня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що скасування заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2013 року у справі № 202/18596/13-ц не є підставою для перегляду за нововиявленими обставинами рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року в цій справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 01 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про перегляд рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року за нововиявленими обставинами.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року було ухвалено з посиланням на преюдиційні обставини, встановлені заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2013 року у справі № 202/18596/13-ц, а саме - порушення умов кредитного договору від 25 лютого 2008 року № LVH9AE00000295 та розмір заборгованості. Оскільки зазначене рішення було скасоване ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 24 травня 2016 року, то ця обставина є нововиявленою в розумінні статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У листопаді 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 січня 2013 року у справі № 202/18596/13-ц не було підставою для прийняття рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року, а лише було враховане при зменшенні суми стягнення. Оскільки розгляд справи було закінчено ухваленням рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, то висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року за нововиявленими обставинами є правильним. За таких обставин, посилаючись на безпідставність доводів скарги, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Миколаївського районного суду Львівської області.
15 листопада 2018 року справа № 447/2517/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 25 лютого 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № LVH9AE00000295, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 18 376,01 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 10,56 % річних на суму залишку заборгованості на строк до 22 лютого 2013 року.