Постанова суду № 367/3554/17 від 28.05.2020 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Постанова

Іменем України

28 травня 2020 року

місто Київ

справа № 367/3554/17

провадження № 61-45250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року у складі судді Оладько С. І. та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України у травні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2043/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 " ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки, площею 0, 15 га, для зазначених цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт, серії ЯЖ № 903295, на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0030, площею 0, 15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 квітня 2009 року зазначену земельну ділянку придбала ОСОБА_3, про що на державному акті, серії ЯЖ № 903295, зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_3 . Надалі, згідно з договором купівлі-продажу від 09 березня 2011 року спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_1, про що на державному акті, серії ЯЖ № 903295, зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року залишено без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2013 року у справі № 367/4042/13-ц, яким визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2043/25-5 та державний акт, серії ЯЖ № 903295.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Зважаючи на наведене, позивач вважав, що для цієї справи є преюдиціальним той факт, що, ухвалюючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилася землею, яка не знаходилася у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

За інформацією Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0030 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії Національного природного парку "Голосіївський" попереднього функціонального зонування розташована у 24 кварталі.

Таким чином, на момент пред`явлення позову спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду Національного природного парку "Голосіївський".

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1, витребувати її в порядку статті 388 ЦК України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки, яким є Кабінет Міністрів України.

Позивач зазначив, що до прийняття Коцюбинською селищною радою надалі скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності.

Спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилася до земель лісогосподарського призначення.

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 08 жовтня 2014 року спірна територія була зайнята лісами з часів існування СРСР. На підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 грудня 2001 року № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" - на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-1946, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З урахуванням інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" та наведених законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами смт Коцюбинське, враховуючи вимоги пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття ЗК України 2001 року продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатися.

Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено іншим судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.

У зв`язку з наведеним позивач просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0, 15 га, з кадастровим номером 3210946200:01:040:0030, вартістю 45 165, 00 грн. Судові витрати по справі покласти на відповідача.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову, застосувати до спірних правовідносин правила про позовну давність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2018 року, позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0, 15 га, з кадастровим номером 3210946200:01:040:0030.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку статті 388 ЦК України. Також суди дійшли висновку, що до спірних правовідносин позовна давність не застосовується.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв`язку до Верховного Суду у жовтні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2018 року, провадження у справі закрити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що:

- без встановлення недійсності правочину (договору купівлі-продажу від 09 березня 2011 року) як правової підстави придбання земельної ділянки, неможливо її витребувати у законного власника, який отримав її на підставі цього правочину, а тому віндикаційний позов пред`явлено передчасно;

- судами не враховано, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем;

- помилково не застосовано до спірних правовідносин положення статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність;

- судами не враховано, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення;

- до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність, яка на момент подання позову спливла.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Перший заступник прокурора Прокуратури Київської області просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити в силі оскаржувані судові рішення. Зазначає, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею, а тому існують правові підстави для застосування правил статті 388 ЦК України до спірних правовідносин.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2043/25-5

"Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки, площею 0, 15 га, для зазначених цілей.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 квітня 2009 року зазначену земельну ділянку придбала ОСОБА_3, про що на державному акті, серії ЯЖ № 903295, зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_3 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 09 березня 2011 року спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_1, про що на державному акті, серії ЯЖ № 903295, зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року залишено без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2013 року у справі №367/6636/13-ц, яким визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2043/25-5 та державний акт, ЯЖ № 903295.

Цим рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому оспорюване рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 межі парку "Голосіївський" розширено на 6 462, 62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання "Київзеленбуд".

Згідно з інформацією Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14 липня 2014 року № 472 спірна земельна ділянка увійшла до території Національного природного парку "Голосіївський".

За інформацією Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка, з кадастровим номером 3210946200:01:040:0030, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії Національного природного парку "Голосіївський" попереднього функціонального зонування розташована в 24 кварталі.

Таким чином, суди встановили, що на момент розгляду справи спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку Голосіївський". Ця ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами часів існування колишнього СРСР. На підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 грудня 2001 року № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493 перейменовано Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-1946, 1952-1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З урахуванням інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" суди дійшли висновків, що спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, враховуючи вимоги пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), суди дійшли висновків, що ця ділянка і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатися.

З огляду на те, що на спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, її розпорядником є Кабінет Міністрів України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що прокурор, звертаючись до суду із вимогами про витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння, посилався на те, що така земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку "Голосіївський" та незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України.

Заперечуючи проти позову, заявник зазначив, що є добросовісним набувачем, правочин, на підставі якого він набув право власності, не визнаний недійсним, а також, що відсутні правові підстави вважати, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду чи є такою, що розташована на землях природно-заповідного фонду.

В оцінці наведеного Верховний Суд врахував таке.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Частиною другою статті 1 ЛК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно з частиною другою статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Відповідно до статті 19 ЗК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Статтею 63 ЛК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт "ґ" частини четвертої статті 84 ЗК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Отже, оскільки відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08 жовтня 2014 року КП "Святошинське лісопаркове господарство" спірна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, тобто є землею державної власності, тому розпорядником її є Кабінет Міністрів України, який відповідно до статей 13, 149 ЗК України наділений повноваженнями щодо розпорядженнями такою ділянкою. Будь-яких розпоряджень щодо надання спірної ділянки у приватну власність Кабінет Міністрів України не видавав, що свідчить про те, що вона вибула із володіння не з його волі іншим шляхом. Крім того, про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення свідчить включення її до складу земель природно-заповідного фонду на підставі Указу Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський".

Судом враховано, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

................

Перейти до повного тексту