Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 279/4963/16-ц
провадження № 61-41766св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 березня 2018 року у складі судді Волкової Н. Я. та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 20 грудня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 за період якого, ними, за спільні кошти було придбано жилий будинок АДРЕСА_1, вартістю 312 500 грн; автомобіль марки Мерседес Є-230, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 130 000 грн; плита газова марки Ханса, вартістю 3 799,90 грн; кухонний комбайн марки Філіпс, вартістю 1 899,90 грн; витяжку марки Піраміда, вартістю 649,90 грн; сковороду марки ОСОБА_3, вартістю 549,90 грн; кавомолку марки Делфа, вартістю 249,90 грн.
Посилаючись на неможливість дійти згоди з відповідачем щодо поділу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 просила в порядку поділу такого майна визнати за нею право власності на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частину автомобіля марки Мерседес Є-230, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь Ѕ частину вартості іншого спільного майна подружжя в розмірі 9 808 грн.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 у травні 2017 року звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності, встановлення факту окремого проживання.
Зустрічний позов мотивовано тим, що з січня 2016 року з вини з ОСОБА_1 припинили подружні стосунки та проживали окремо, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету. 22 липня 2016 року він за власні кошти в сумі 64 800 грн придбав жилий будинок АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 участі у придбанні спірного будинку не приймала.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив визнати за ним в порядку вимог статті 57 СК України право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та встановити факт окремого проживання з ОСОБА_1 з січня 2016 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 березня 2018 року первісний та зустрічний позови задоволено частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля марки Мерседес Є-230, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 5 274,75 грн вартості Ѕ частини іншого рухомого майна.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний жилий будинок придбано відповідачем ОСОБА_2 у період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1, але за власні кошти, набуті ним до шлюбу, доказів того, що позивач приймала участь у придбанні нерухомості коштами чи працею суду не надано, а тому вказаний будинок в силу вимог статті 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача й не підлягає поділу між сторонами. Автомобіль та інше рухоме майно придбане сторонами за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжю та в силу вимог статей 69, 70 СК України підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 03 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішенняКоростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 березня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення первісних та зустрічних позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, а встановленими обставинами справи спростовано твердження позивача про придбання спірного жилого будинку за спільні кошти подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення її вимог про поділ спірного жилого будинку та зустрічних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права особистої приватної власності на цей будинок скасувати і ухвалити у вказаній частині нове рішення про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину на жилий будинок.
У іншій частині ухвалені у справі судові рішення не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано надані стороною позивача докази та свідчення про спільне придбання сторонами спірного будинку, зокрема договір про завдаток, укладений між позивачем та попереднім власником спірного будинку, у змісті якого відображена сума завдатку та реальна вартість нерухомості, яка в договорі купівлі-продажу значно занижена з метою зменшення суми обов`язкових платежів; не надано судами належної оцінки тому, що позивач надавала нотаріальну посвідчену згоду на укладення відповідачем договору купівлі-продажу спірного будинку й була особисто присутня при його підписанні; позивач є зареєстрованим приватним підприємцем та здійснювала господарську діяльність унаслідок чого отримувала дохід, й відповідно приймала участь у придбанні спірної нерухомості. Натомість відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що саме за рахунок повернутих коштів за договором позики він придбав жилий будинок, а не за рахунок інших коштів, які є спільними коштами подружжя. Крім того, зазначаючи про припинення шлюбних стосунків суди попередніх інстанцій виходили зі змісту позовної заяви про розірвання шлюбу, але залишили поза увагою те, що позов було залишено без розгляду з підстав примирення сторін, оскільки інших підстав просто не могло бути. З урахуванням викладеного суди дійшли безпідставного, необґрунтованого та незаконного висновку про те, що спірний жилий будинок є особистою приватною власністю відповідача.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому 02 листопада 2018 року відзиві, ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про придбання спірного жилого будинку за особисті кошти відповідача зроблений виходячи із сукупності доказів у справі, судові рішення в частині задоволення таких зустрічних вимог є законними, обґрунтованими та такими, що ухвалені з урахуванням дійсних та фактичних обставин справи, з безпосереднім, повним, об`єктивним та всебічним їх дослідженням, а також ухвалені відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та висновки судів не спростовують.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.