Постанова
Іменем України
25 травня 2020 року
м. Київ
справа № 556/1321/16-ц
провадження № 61-47804св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С., від 24 жовтня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 09 липня 2008 року було укладено договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого її дід ОСОБА_4 безоплатно передав у власність її матері ОСОБА_2 вищезазначений будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Вказаний договір дарування є незаконним, оскільки як її мати, так і її дід постійно говорили, що спірний будинок після смерті останнього залишиться онуці. Крім того, ОСОБА_4 у період укладення договору дарування тяжко хворів, був людиною похилого віку, підписував усі документи, довірившись своїй дочці ОСОБА_2 .
Договір дарування вчинено під впливом помилки, оскільки ОСОБА_4 подарував будинок ОСОБА_2, маючи намір передати його у власність онуці. Крім того, в момент укладення договору дарувальник не розумів значення своїх дій внаслідок свого хворобливого стану.
З урахуванням наведеного, на підставі статей 225, 229, 230 ЦК України позивач просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Володимирецької державної нотаріальної контори, реєстраційний номер 2803.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 14 березня 2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_3 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області у складі судді Закревського Л. В. від 08 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні договору дарування від 09 липня 2008 року сторонами були дотримані всі вимоги діючого законодавства, текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання недійсним оскаржуваного договору.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 жовтня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасовано рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 серпня 2018 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших підстав.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не обґрунтовано, в чому полягає порушення її прав внаслідок укладення договору дарування та які її права підлягають відновленню у випадку визнання цього договору недійсним. Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за недоведеністю правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору є неправильним, у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з недоведеністю порушення прав позивача оспорюваним договором дарування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваний договір дарування є недійсним, оскілки є фіктивним та таким, що вчинений під впливом обману, помилки та внаслідок збігу тяжких обставин за відсутності волі дарувальника, який саме їй мав намір подарувати вказаний житловий будинок. Крім того, суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що позивач доглядала за своїм дідом ОСОБА_4 за умови передання їй спірного житлового будинку вона має законне право і інтерес оспорювати договір дарування цього будинку. Обставини догляду за покійним дідусем за умови передачі їй спірного будинку визнала її мати ОСОБА_2, однак суди не надали цьому належної оцінки.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 липня 2008 року між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдаровуваною) укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Володимирецької державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за номером 2803.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Єдиним спадкоємцем за законом, що прийняв спадщину, є його дочка ОСОБА_2 (а.с. 170, 175-176).
20 січня 2015 року право власності на зазначений вище житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 20 січня 2015 року між продавцем ОСОБА_2 та продавцем ОСОБА_3 (а.с. 184-189).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положеннями статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.