Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 501/3097/16-ц
провадження № 61-38259св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Білої Ірини Володимирівни на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року у складі судді Пушкарського Д. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Калараша А. А., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь") про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, посилаючись на те, що 01 липня 2014 року між ним та ПАТ "Банк "Київська Русь" було укладено договір банківського вкладу № 1633-00-Київська Русь, за яким він передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 13 670 євро під 8 % річних строком до 03 серпня 2015 року. Крім того, 04 серпня 2014 року між ним та ПАТ "Банк "Київська Русь" було укладено договір банківського вкладу № 1878-00-Незалежність 2014, за яким він передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 22 900 доларів США під 10 % річних строком до 04 листопада 2014 року. Він неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення сум вкладів, розмір яких після закінчення строку дії договорів становив 6 281,24 євро та 26 421,13 доларів США, однак отримав відмову. Вважає, що ухилення банку від виконання своїх зобов`язань порушує його права як вкладника. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ "Банк "Київська Русь" на свою користь банківські вклади у зазначеному розмірі та понесені судові витрати.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Банк "Київська Русь" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу від 01 липня 2014 року № 1633-00-Київська Русь в розмірі 6 281,24 євро. Стягнуто з ПАТ "Банк "Київська Русь" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором банківського вкладу від 04 серпня 2014 року № 1878-00-Незалежність 2014 в розмірі 26 421,13 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відмовляючи ОСОБА_1 в поверненні грошових коштів за договорами банківських вкладів, відповідач не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань, чим позбавив позивача як вкладника права користуватися належним йому майном. Посилання ПАТ "Банк "Київська Русь" на частину п`яту статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI"Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) як на підставу відмови в задоволенні позову суд не взяв до уваги, оскільки згідно з пунктом 1 частини шостої зазначеної статті на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, не поширюються будь-які обмеження. Крім того, застосування вказаного Закону, який регулює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, ніяким чином не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права та вимагати стягнення неповернутих сум за системою гарантування, виходячи з норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов договору банківського вкладу.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 рокуапеляційну скаргу ПАТ "Банк "Київська Русь" залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що процедура ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" не припинена і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб продовжує здійснювати свої повноваження, не заслуговують на увагу, оскільки постановою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року у справі № 826/22323/15 залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року в частині визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" та постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь". З огляду на те, що ПАТ "Банк "Київська Русь" не перебуває у стані ліквідації, на правовідносини сторін не може поширюватися дія Закону № 4452-VI.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Біла І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили позов. Ліквідаційна процедура в ПАТ "Банк "Київська Русь" не припинялася, оскільки була введена на підставі чинних та ніким не скасованих рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 березня 2015 року № 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", від 17 липня 2015 року № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" і призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" та від 23 червня 2016 року № 1085, яким продовжено строки здійснення ліквідації банку до 16 липня 2018 року. Крім того, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осібщодо введення тимчасової адміністрації та початку ліквідації банку прийняті не лише на підставі постанов Національного банку України, а і в силу приписів Закону № 4452-VI та на виконання плану врегулювання. Таким чином, оскільки на час пред`явлення позову і розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій в ПАТ "Банк "Київська Русь" вже було розпочато процедуру ліквідації, то стягнення коштів, в тому числі за вкладами за договорами, строк яких закінчився, вбудь-який інший спосіб, аніж це визначено Законом № 4452-VI, є неможливим.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області.
11 жовтня 2018 року справа № 501/3097/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що 01 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Київська Русь" було укладено договір банківського вкладу № 1633-00-Київська Русь, за яким вкладник передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 13 670 євро під 8 % річних строком до 03 серпня 2015 року.
Крім того, 04 серпня 2014 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу № 1878-00-Незалежність 2014, за яким позивач передав, а банк прийняв грошові кошти в розмірі 22 900 доларів США під 10 % річних строком до 04 листопада 2014 року.
Згідно з пунктом 2.4 вказаних договорів після закінчення строку, на який внесений вклад, грошові кошти повертаються вкладнику шляхом їх перерахування на відкритий на його ім`я рахунок № НОМЕР_1 .
Виписками по рахунку підтверджується, що залишок неповернутих позивачу грошових коштів за договорами банківського вкладу становить 6 281,24 євро та 26 421,13 доларів США.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до ПАТ "Банк "Київська Русь" із заявами про повернення вкладів, які були залишені без задоволення.
19 березня 2015 року Національний банк України виніс постанову № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних".
У зв`язку з цим Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняв рішення від 19 березня 2015 року № 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", за яким з 20 березня 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію до 19 червня 2015 року, повноваження якої в подальшому було продовжено до 19 липня 2015 року включно.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 липня 2015 року № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 826/22323/15, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року, визнано протиправними та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" та постанову Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь".
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частинами першою, другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Разом з тим згідно з частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.