Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 569/8887/17-ц
провадження № 61-45626св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Омега Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2018 року в складі судді Корнійчук А. В. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 06 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі -
ТОВ "ФК "Вектор Плюс") про визнання договору недійсним.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 16 листопада 2007 року між ним та Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк" ) укладений кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 75 000,00 доларів США на термін до 15 листопада 2036 року.
З метою забезпечення належного виконання позичальником умов зазначеного вище кредитного договору, 16 листопада 2007 року між позивачем та АКБ "ТАС-Комерцбанк" укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру
АДРЕСА_1 .
Звертав увагу на те, що 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - АТ "Сведбанк"), яке є правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладені договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі, за договором, укладеним з позивачем, а також за договорами іпотеки, зокрема, за іпотечним договором
від 16 листопада 2007 року.
Зазначав, що згідно з підпунктом 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" (далі - Розпорядження № 231), в редакції чинній на час укладення оспорюваних договорів, до фінансової послуги факторингу віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб`єктів господарювання за договором на якому базується таке відступлення.
Посилаючись на те, що позичальник за зазначеним вище кредитним договором не є суб`єктом господарювання, а тому ТОВ "ФК "Вектор-Плюс" не мало права щодо набуття відступленого права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним та іпотечним договорами, позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між АТ "Сведбанк" та
ТОВ "ФК "Вектор-Плюс" в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за зазначеними вище кредитним договором та договором іпотеки.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Розпорядження № 231, на яке посилається позивач, є підзаконним
нормативно-правовим актом, положення якого суперечить нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та не може бути застосоване до спірних правовідносин.
Судом першої інстанції також зазначено, у випадку суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Враховуючи те, що нормами ЦК України не передбачено будь-яких обмежень та застережень щодо правового статусу особи боржника під час відступлення права грошової вимоги, законність оспорюваного позивачем правочину не підлягає сумніву.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 06 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновком щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та виходив з того, що судом досліджено зміст договорів факторингу та про відступлення прав за іпотечними договорами на предмет відповідності вимогам чинних на момент їх укладення законів та зроблено правомірний висновок про те, що зазначені договори є укладеними відповідності до вимог закону та при їх укладенні були дотримані норми ЦК України, які регулюють ці правовідносини.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області
від 04 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області
від 06 вересня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили помилковий висновок про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосування Розпорядження № 231, безпідставно зазначивши при цьому, що його положення суперечить нормам ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Судами не звернуто увагу на те, що Розпорядження № 231 є офіційним письмовим документом, який спрямований на регулювання спірних правовідносин та за ознаками є нормативно-правовим актом, при цьому в частині другій статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.Нормативно-правовим актом державного органу і є зазначене вище Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, яке містить обмеження відступлення права вимоги в частині правового статусу боржника - суб`єкта господарювання.
Заявник також зазначає, що судами не надана належна правова оцінка оспорюваному договору про відступлення права вимоги, проте зазначено про договір про припинення зобов`язання переданням відступлення, який позивачем не підписувався. Позивачем доведено, що на час укладення договору про припинення зобов`язання 30 квітня 2013 року він перебував на робочому місці, договір не підписував, проте його твердження були проігноровані судом першої інстанції.
Зазначає, що районним судом також порушено норми процесуального права, а
саме - не встановлено осіб, присутніх в судовому засіданні 04 травня 2018 року, помилково зазначено, що в судовому засіданні був присутній ОСОБА_1, проте останній не брав участь в судовому цьому засіданні.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
У жовтні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 06 вересня 2018 року, витребувано матеріали цивільної справи № 569/8887/17-ц із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 06 вересня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), в редакції чинній а час її подання.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що16 листопада 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 75 000,00 доларів США на термін до 15 листопада 2036 року.