Постанова суду № 638/14775/17 від 20.05.2020 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 638/14775/17

провадження № 61-1440 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Коваленко І. П., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_3, який за життя 02 червня 2010 року уклав з відповідачем договір позики у простій письмовій формі, відповідно до умов якого позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 792 510,00 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США. Зазначену суму відповідач зобов`язалась повернути в строк до 02 червня 2011 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 02 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області посвідчено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша О. А. 17 жовтня 2008 року за реєстровим № 2400.

Зазначала, що про існування оригіналу договору позики вона дізналась у липні 2017 року в процесі підготовки до продажу квартири АДРЕСА_2, яка була їх спільною з чоловіком сумісною власністю, право власності на яку вона оформила в порядку спадкування після його смерті.

Посилаючись на те, що у порушення умов договору взятих на себе зобов`язань відповідач не виконала, не повернула її чоловікові за життя суму боргу, як і не повернула грошові кошти їй, як спадкоємцю, просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 02 червня 2010 року стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу з урахуванням 3 % річних у розмірі 119 250 доларів США та 1 320 грн судового збору; в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 35,6 кв. м, шляхом надання їй права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на її власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 02 червня 2010 року у сумі, еквівалентній 100 тис. доларів США, 3 % річних у розмірі 19 250 доларів США, всього в сумі, еквівалентній 119 250 доларів США, що на час пред`явлення позову складало 3 209 446 грн.

В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 02 червня 2010 року у сумі, еквівалентній 100 тис. доларів США, 3 % річних у розмірі 19 250 доларів США, всього в сумі, еквівалентній 119 250 доларів США, що на час пред`явлення позову складало 3 209 446 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 35,6 кв. м, яка розташована на першому поверсі п`ятиповерхового будинку, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на її власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення ОСОБА_1 всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки.

Вжито заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки шляхом передачі його в управління ОСОБА_1 на період до його реалізації.

Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому 800 тис. грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що отримання ОСОБА_2 02 червня 2010 року від ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, 792 510 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США, в борг з зобов`язанням повернути гроші до 02 червня 2011 року підтверджено оригіналом розписки, яка приєднана до матеріалів справи. Оскільки борг позивачу не повернуто, позов пред`явлено спадкоємцем померлого в межах строку позовної давності та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач звернулась з позовом 02 жовтня 2017 року, тобто в межах строку позовної давності після того, як вона дізналась про існування оригіналу розписки у липні 2017 року, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 02 червня 2010 року з урахуванням 3 % річних від простроченої суми та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 638/14775/17 із Дзержинського районного суду м. Харкова.

Зупинено виконання заочного Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості надати докази щодо безпідставності вимог про стягнення боргу за договором позики. Факт виконання боргових зобов`язань підтверджується угодою про припинення зобов`язань від 15 липня 2010 року, яка судами попередніх інстанцій досліджена не була. У період з 05 грудня 2017 року по 13 грудня 2017 року перебувала на амбулаторному лікуванні з діагнозом ГРВІ, гострий бронхіт, що є поважною причиною неявки в судове засідання. Зазначала, що повідомляла суд першої інстанції про те, що угода з представником ОСОБА_5 про надання правничої допомоги розірвана і їй необхідний час для укладення такої угоди з іншим представником. Також судами попередніх інстанцій не застосовано строки позовної давності до спірних правовідносин, про застосування яких заявлено стороною відповідача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішеного спору є правильними, підтвердженими наявними у справі доказами, яким суди попередніх інстанцій дали належну правову оцінку. Доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи особи, яка подала заперечення на відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заперечення на відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що позивач неодноразово зверталась до суду з аналогічними позовними вимогами до неї, проте, суди відмовляли у відкритті провадження або повертали її позов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 02 червня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали в простій письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняла грошові кошти в розмірі 792 510 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США. Зазначену суму відповідач зобов`язалась повернути в строк до 02 червня 2011 року (а. с. 11, 12, т. 1).

Позивач ОСОБА_1 - дружина ОСОБА_3 надала згоду на передачу грошових коштів в позику та на отримання в іпотеку квартири АДРЕСА_1, про що свідчить її письмова згода, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчою Г. М. за реєстровим № 2436 (а. с. 178,т. 1).

У пункті 4.6.3. договору іпотеки сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодеражателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 10, т. 1).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що після смерті чоловіка вона отримала, зокрема, право кредитора за договором позики від 02 червня 2010 року, та посилалась на те, що у порушення умов договору взятих на себе зобов`язань відповідач не виконала, не повернула її чоловікові за життя суму боргу у розмірі 792 510 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 100 тис. доларів США, як і не повернула грошові кошти їй, як спадкоємцю.

У рахунок зазначеної вище заборгованості, ОСОБА_1 просила звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання їй права продажу предмета іпотеки з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а також з метою дотримання єдності судової практики, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі доводів касаційної скарги.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

................

Перейти до повного тексту