Постанова
Іменем України
21 травня 2020 року
м. Київ
справа № 161/7848/17
провадження № 61-11287св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Луцька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2018 року у складі судді Крупінської С. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 06 травня 2019 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Киці С. І., Матвійчук Л. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Луцької міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Луцької міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області знаходиться справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та позбавлення права користування жилим приміщенням і зняття з реєстрації у зв`язку з тим, що вона на підставі укладеного 30 листопада 2006 року з приватною фірмою "Антон" (далі - ПФ "Антон") договору купівлі-продажу набула у власність кімнату АДРЕСА_1, договір зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 01 грудня 2006 року.
Позивач вказувала, що 05 травня 1997 року їй було видано ордер на кімнату НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку, в ордері на вселення була зазначена вона та її син ОСОБА_3 . З того часу вони постійно проживають у кімнаті гуртожитку, проводять оплату за користування нею, в квитанціях за період з 2006 року по даний час зазначено її прізвище, а тому в неї не було підстав сумніватися в правовому статусі кімнати. В неї неодноразово було бажання приватизувати кімнату, однак, цьому заважали різні причини. Основною проблемою було те, що її син ОСОБА_3 був інвалідом дитинства внаслідок психічного захворювання, його лікування та догляд забирали час та гроші. В даний час її син також хворіє, вчиняє неадекватні дії, а тому на її думку не може самостійно представляти свої інтереси в суді.
Зазначала, що займане ними житло не могло бути предметом продажу, оскільки житлові будинки відомчого житлового фонду, зокрема гуртожитки, підлягали передачі в комунальну власність. Оскільки про існування договору купівлі-продажу вона дізналася з позовної заяви ОСОБА_2, вважає, що не пропустила строк для звернення до суду з вказаним позовом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу кімнати АДРЕСА_1, укладений 30 листопада 2006 року між ПФ "Антон" та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06 травня 2019 року,позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу кімнати АДРЕСА_1, укладений між ПФ "Антон" та ОСОБА_2 30 листопада 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т. О. за реєстраційним номером 4388.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що будучи призначеним Господарським судом Волинської області ліквідатором КП "Житлобуд-1" і виконуючи повноваження керівника підприємства-банкрута, ОСОБА_5 перевищив надані законом повноваження, відчуживши спірне жиле приміщення, оскільки повинен був передати кімнату АДРЕСА_1 в комунальну власність, у зв`язку з чим ліквідатор в порушення вимог законодавства уклав договір купівлі-продажу з ПФ "Антон", а названий покупець в свою чергу 30 листопада 2006 року уклав договір купівлі-продажу (оспорюваний правочин) вказаної кімнати гуртожитку з ОСОБА_2, а тому зважаючи на це вказаний оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
27 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що сфера застосування Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" не розповсюджується на правовідносини щодо передачі права приватної власності. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши дії ліквідатора КП "Житлобуд-1" незаконними. Суди проігнорували докази того, що позивачем були пропущені строки позовної давності.
У касаційній скарзі зазначається, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 30 листопада 2006 року укладений у повній відповідності до чинного законодавства та з дотриманням вимог ЦК України.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що згідно ордера від 05 травня 1997 року № 72 ОСОБА_1 було надано право на заняття кімнати АДРЕСА_1 2 осіб. В ордері на вселення вказано її сина - ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 7).
Протягом всього періоду проживання в кімнаті
АДРЕСА_1 позивач проводила оплату за комунальні послуги, квитанції про оплату видавались із зазначенням її прізвища.
Згідно постанови Господарського суду Волинської області від 27 жовтня 2003 року по справі № 1/79-Б КП "Житлобуд-1" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Жиліча О. В.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29 вересня 2005 року затверджено ліквідаційний баланс. В цій же ухвалі зазначено, що гуртожитки, які належали КП "Житлобуд-1", не підлягають реалізації і будуть передані у комунальну власність відповідно до закону (т. 1 а. с. 122).
Згідно умов укладеного 30 листопада 2006 року між ПФ "Антон" та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т. О., за реєстраційним номером 4388, відповідач набула у власність кімнату АДРЕСА_1, договір зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 грудня 2006 року (т. 1 а. с. 64 - 68).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.