Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 263/15822/17-ц
провадження № 61-42777св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю.,Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 травня 2018 року в складі судді Кулика С. В. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 01 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" (далі - ПАТ "Маріупольгаз") про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання встановити індивідуальний газовий лічильник.
На обґрунтування позову зазначав, що відповідачем було встановлено загальнобудинковий лічильник в будинку АДРЕСА_1, де мешкає позивач, замість встановленого згідно із законом індивідуального газового лічильника, що є незаконним. Зазначав, що він є пенсіонер, мешкає один та газом користується рідко тільки для приготування їжі. Проте, відповідач надсилає йому як споживачу рахунок на оплату користування природнім газом у розмірі 10 метрів кубічних щомісяця. Крім того вважав, що розподілення загально спожитого об`єму газу на всіх мешканців будинку є несправедливим та порушує його права, передбачені Законом України "Про захист прав споживачів". Встановлення індивідуального газового лічильника передбачено вимогами Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" від 16 червня 2011 року за рахунок суб`єктів господарювання, які здійснюють розподілення природного газу на відповідній території. Зазначав, що закон зобов`язує саме компанії, які здійснюють розподілення природного газу, у строк до 01 січня 2018 року облаштувати приміщення побутових споживачів індивідуальними лічильниками газу. При цьому постачання природного газу здійснюється за умовами комерційного обліку. Свою згоду на установку загальнобудикового лічильника він не надавав. Зазначав, що підзаконні акти, якими є акти НКРЕКП, відповідно до яких здійснювалась встановлення загальнобуднкових лічильників, протирічать закону. Також позивач послався на відповідну судову практику, згідно з якою судами визнається встановлення загальнобудинкових газових лічильників незаконним. Вважав, що індивідуальний газовий лічильник повинен бути встановлений у кожній квартирі, а для встановлення загальнобудинкового лічильника необхідна згода всіх мешканців будинку.
30 жовтня 2017 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою встановити в його квартирі індивідуальний газовий лічильник за рахунок коштів відповідача. Однак відповідач проігнорував його звернення.
Враховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, позивач просив суд визнати бездіяльність відповідача ПАТ "Маріупольгаз" по несвоєчасному встановленню індивідуального газового лічильника в квартирі АДРЕСА_1 неправомірною та зобов`язати відповідача за його рахунок встановити індивідуальний газовий лічильник в квартирі позивача. Визнати договір від 29 червня 2016 року, укладений між ККП "КК "Західна" та ПАТ "Маріупольгаз" в частині проведення монтажних робіт по установці загальнобудинкового газового лічильника в будинку АДРЕСА_1 неправомірним та зобов`язати відповідача демонтувати вказаний загальнобудинковий лічильник. Стягнути з відповідача на користь позивача попередні витрати по розгляду справи в сумі 4000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та інстанції інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполь Донецької області від 29 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 01 серпня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено у передбаченому законом порядку порушення вимог закону з боку відповідача по не встановленню у його квартирі індивідуального газового лічильника. Відповідні підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, зареєстровані у передбаченому законом порядку, підстав для визнання бездіяльності позивача неправомірною судом не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, неправильно застосували норми матеріального права, зокрема не врахували, що згідно з прийнятими 21 грудня 2017 року змінами № 5722 до Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу", положення якого передбачали оснащення населення побутових споживачів індивідуальними лічильниками газу, а також подальшу компенсацію витрат за рахунок коштів, які споживачем будуть сплачуватись.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2018 року ПАТ "Маріупольгаз" подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення судів попередніх інстанції є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
Фактичні обставини справи встановлені судами
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та є споживачем з отримання природного газу за вказаною адресою, які надає ПАТ "Маріупольгаз".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про захист прав споживачів" держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу".
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС) оператор газорозподільної системи (далі - оператор ГРМ) - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р "Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу", газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно з Законом від 21 грудня 2017 року, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.)