Постанова
Іменем України
21 травня 2020 року
м. Київ
справа № 295/543/18
провадження № 61-3394св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 жовтня 2018 року у складі судді Перекупки І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (далі ? УВДФСС України у Житомирській області) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 працювала на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та документообігу УВДФСС України у Житомирській області на підставі трудового договору від 01 серпня 2017 року № 74-к.
Відповідач 19 грудня 2017 року повідомив її про те, що згідно з наказом УВДФСС України у Житомирській області від 24 жовтня 2017 року № 90-ос посада, яку вона обіймає, скорочується, вакантні посади відповідно до її фаху відсутні, у зв`язку із чим вона підлягає звільненню на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 29 грудня 2017 року.
Наказом від 21 грудня 2017 року № 455-к вона звільнена з посади головного спеціаліста відділу організаційної роботи та документообігу у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки вона не була попереджена про звільнення за два місяці, як того вимагає частина перша статті 49-2 КЗпП України та їй не були запропоновані вакантні посади відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Роботодавець також не перевірив, чи має вона переважне право на залишення на роботі, як того вимагає частина третя статті 49-2 КЗпП України. Наказ про звільнення підписаний неповноважною особою, оскільки керівником в той час був Павленко А. А., а наказ підписаний виконуючим обов`язки начальника Прокопчуком В. В.
Просила визнати незаконним і скасувати наказ від 21 грудня 2017 року № 455-к та поновити її на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи та документообігу УВДФСС України у Житомирській області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням 01 жовтня 2018 року, з урахуванням ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 19 листопада 2018 рокупро виправлення описки, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 15 січня 2020 року, позов задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу організаційної роботи та документообігу УВДФСС України у Житомирській області з 21 грудня 2017 року на 19 лютого 2018 року. Стягнуто з УВДФСС України у Житомирській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02 січня по 19 лютого 2018 року в розмірі 17 292,74 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 грудня 2018 року стягнуто з відповідача на користь позивача 3 876,40 грн витрат на правничу допомогу.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Управління як роботодавець виконало вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки роботи за відповідною професією чи спеціальністю для ОСОБА_1 не було (вакантні посади відсутні), про що ОСОБА_1 було повідомлено. Інформація про заплановане масове вивільнення працівників була подана територіальному органу Державної служби зайнятості 27 жовтня 2017 року. Проте, оскільки позивач про наступне звільнення персонально була повідомлена пізніше ніж за два місяці, що потягло зміну дати звільнення з 29 грудня 2017 року на 19 лютого 2018 року.Крім того, відсутні підстави для ОСОБА_1 на залишення на роботі, оскільки питання щодо наявності переваженого права працівників у залишенні на роботі виникає у випадку скорочення однакових посад, а посада, яку займала позивач була єдиною у штатному розкладі, який діяв у 2017 році і відсутня у штатному розкладі, чинному з 01 січня 2018 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/543/18, витребувано її з Богунського районного суду м. Житомира та зупинено дію рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 жовтня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів є необґрунтованими та ухвалені при неповному з`ясуванні фактичних обставин справи, в тому числі, що відповідачем не виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо обов`язку роботодавця запропонувати усі вакантні посади, які були наявні на підприємстві. Крім того, судами не застосовано правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року № 61-15228св18 у справі № 487/2198/17.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2020 року УВДФСС України у Житомирській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Зазначало, що УВДФСС України у Житомирській області виконало вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки роботи за відповідною професією чи спеціалізацією для позивача не було, про що позивача було повідомлено. Інформація про заплановане масове вивільнення працівників була подана територіальному органу Державної служби зайнятості 27 жовтня 2017 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що наказом від 21 грудня 2017 року № 455-к ОСОБА_1, головний спеціаліст відділу організаційної роботи та документообігу УВДФСС України у Житомирській області, звільнена з посади 29 грудня 2017 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач про своє звільнення була попереджена листом № 10-1200, який одержала 19 грудня 2017 року.
Отже, позивач була попереджена про наступне звільнення менше ніж за два місяці (попередження - 19 грудня 2017 року, звільнення - 29 грудня 2017 року).
Із штатних розписів вбачається, що відділ організаційної роботи та документообігу налічував п`ять посад головного спеціаліста, на одній із яких працювала позивач. Із 01 січня 2018 року такого відділу не було (відділ ліквідований, а посада, яку обіймала позивач, скорочена).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.