Постанова
Іменем України
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 335/11515/16-ц
провадження № 61-35042св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Державна міграційна служба Запорізької області,
третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької областіу складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А., від 20 березня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 , у якому просиввселити його та малолітню ОСОБА_2 у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовну заяву мотивовано тим, що він та відповідачі зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, однакза домовленістю з відповідачами він зі своєю дочкою та дружиною тимчасово проживали у найманому житлі. У серпні 2016 року, через брак коштів для найму жила, вирішили повернутися до спірної квартири, однак відповідачі без їх дозволу передали квартиру в найм, самовільно змінили замки, чим порушують їх право користування.
У лютому 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, Державної міграційної служби Запорізької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 з власної ініціативи виїхав із спірної квартири і на день подання позову проживає з дочкою та дружиною за адресою: АДРЕСА_2 та не несе ніяких витрат по утриманню спірної квартири, що порушує права позивачів. При цьому, зареєстрував місце проживання своєї дочки ОСОБА_2 за адресою спірної квартири.
Враховуючи вищевикладене просили суд на підставі статей 71, 72 ЖК УРСР визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжяу складі судді Воробйова А. В. від 04 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 відмовлено. Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що допитані судом свідки підтвердили, що відсутність ОСОБА_1 у спірному житловому приміщенні несе безперервний характер та останній втратив інтерес до спірної квартири, малолітня ОСОБА_2 жодного дня у спірній квартирі не проживала.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 20 березня 2018 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжявід 04 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 задоволено. Вселено ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_3 .У задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачами не доведено, що ОСОБА_1 та його малолітня дочка ОСОБА_2 понад шість місяців не проживають у квартирі без поважних причин, в якій зареєстровані, а тому відсутні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування квартирою відповідно до положень статей 71, 72 ЖК УРСР. Водночас позов ОСОБА_1 про вселення його та його малолітньої дочки до спірної квартири підлягає задоволенню, оскільки останні набули право користування житлом на законних підставах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково вважає, що відсутність ОСОБА_1 та його малолітньої дочки ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин не підтверджені належними доказами, оскільки останній втратив інтерес до спірної квартири і сам факт не проживання з 2007 року не оспорює.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
10 вересня 2018 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
16 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 листопада 2009 року ОСОБА_3 на родину з трьох осіб (вона, ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_4 (дочка)) виконавчим комітетом Запорізької міської ради видано ордер № 662 на вселення до квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 51,96 кв. м(а. с. 36).
Спірна квартира не приватизована.
Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 11 жовтня 2016 року № 04-19/5-7450 за вказаною вище адресою зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 та з 19 вересня 2016 року малолітньої ОСОБА_2 (а. с. 4).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).