Постанова
Іменем України
13 травня 2020 року
м. Київ
справа № 726/989/19
провадження № 61-2350св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів:Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Лутсу Ірина Василівна,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - адвокат Маленко Ольга Валеріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2019 року у складі судді Проскурняка І. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Владичана А. І., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 1955 року між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб.
27 травня 1968 року, під час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна ними набуто у власність Ѕ частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вказане майно було оформлено на ім`я ОСОБА_3 .
Вказувала, що 15 листопада 1983 року шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано. Спору щодо поділу набутого під час шлюбу майна не виникало, оскільки майном вона користувалася і постійно проживала у спірному будинку.
Зазначала, що 31 січня 2001 року, після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, вона отримала у спадок іншу Ѕ частину нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її колишній чоловік ОСОБА_3 . На час його смерті відкрилася спадщина на частку у спільному сумісному майні.
Вважала, що оскільки Ѕ частка будинку набута ними під час шлюбу, то вона є спільною сумісною власністю, яке нажито подружжям під час шлюбу. Отже, предметом спадкування могла бути лише ј частка указаного нерухомого майна.
Звертала увагу на те, що у вересні 2016 року їй стало відомо, що 31 січня 2001 року її донька ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 на Ѕ частину житлового будинку з відповідною до неї частиною господарських та побутових будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати Ѕ частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнати свідоцтво про право власності на спадщину за законом, видане 31 січня 2001 року державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 на Ѕ частину будинковолодіння на АДРЕСА_1, частково недійсним, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано Ѕ частину будинковолодіння на АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Чернівці.
Визнано в частині свідоцтво про право власності на спадщину за законом видане 31 січня 2001 року, державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 на Ѕ частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 частково недійсним.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки Ѕ частини спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд була придбана ОСОБА_3 під час перебування в шлюбі із ОСОБА_1, отже, є їхньою спільною сумісною власністю як подружжя і підлягає поділу між ними в рівних частках. З огляду на зазначене до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 повинна булла ввійти лише ј житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, у зв`язку із чим свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 31 січня 2001 року, видане на ім`я ОСОБА_2, повинно бути визнане недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2019 року змінено в мотивувальній частині з підстав, викладених у постанові.
В решті рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, отже, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Зокрема, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення статті 125 Кодексу законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР (в редакції 1926 року), статті 11, 29 КпШС України (в редакції 1969 року), статтю 76 ЦК УРСР, оскільки вони свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про недоведеність нею факту обізнаності позивача у порушенні її майнових прав та пропуску строку позовної давності для звернення до суду. Стверджує, що порушення свого права позивач дізналася після смерті колишнього чоловіка, ОСОБА_3, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3, коли виникла потреба в оформленні права власності на спадкове майно, до складу якого увійшов спірний будинок.
Вказує, що ОСОБА_1, стверджуючи у своєму позові про те, що про порушення свого права вона дізналася лише у вересні 2016 року, зобов`язана була довести цей факт і надати відповідні докази, чого нею не було зроблено. При цьому суди попередніх інстанцій погодилися із доводами позивача та у оскаржуваних рішеннях не посилаються на жоден доказ, який би підтверджував факт обізнаності позивача саме у вересні 2016 року.
Посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки її позбавили майна.
Вважає, що оскільки позивач оспорює розмір майна, набутого в шлюбі у 1968 році станом до розлучення у 1983 році, та оспорює правовстановлюючий документ на нього, зокрема, свідоцтво про право на спадщину за законом від 31 січня 2001 року, отже, звернулася до суду з пропуском строку позовної давності (16 травня 2019 року).
Стверджує, що судами попередніх інстанцій порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суди не взяли до уваги її аргументів, не мотивували оскаржувані судові рішення, порушили принципи рівності та змагальності сторін, право на справедливий розгляд справи "судом, що встановлений законом". При цьому звертає увагу на те, що колегія суддів апеляційного суду була сформована у складі суддів: Литвинюк І. М., Владичан А. І., Перепелюк І. Б., проте на останньому судовому засіданні 24 грудня 2019 року склад суду було замінено, зокрема, суддя Перепелюк І. Б. на суддю Лисака І. Н. з невідомих їй причин.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 26 лютого 2019 року, ОСОБА_3 уклав шлюб із ОСОБА_1. 17 листопада 1955 року, актовий запис № 82. Після реєстрації шлюбу подружжю присвоєно спільне прізвище " ОСОБА_1 ". (а. с. 5).
Дублікатом договору купівлі-продажу від 27 травня 1968 року серії АВІ № 517384 підтверджується, що ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_3 купив Ѕ частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 . (а. с. 7).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 26 лютого 2019 року серії НОМЕР_1, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано 15 листопада 1983 року, актовий запис № 109. (а. с. 10).
Відповідно до свідоцтва про смерть від 16 листопада 1992 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 11).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31 січня 2001 року серії АВО № 416284, спадкоємцем майна ОСОБА_3, що складається з Ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, є його донька ОСОБА_2 (а. с. 8).
Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31 січня 2001 року серія НВХ 352489 підтверджено, що спадкоємцем майна ОСОБА_4, що складається з Ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, є її донька ОСОБА_1 (а. с. 6).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.