ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 185/3493/19
провадження № 51-10111км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів: Мазура М.В., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
захисника Зінченка О.В. (у режимі відеоконференції),
прокурора Кулаківського К.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Зінченка Олексія Васильовича на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про відновлення судового провадження, закриття кримінальної справи та скасування запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд у кримінальній справі № 1/259/54-14 за обвинуваченням його за ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, ч. 2 ст. 366 КК України 2001 року.
Приймаючи таке рішення, місцевий суд виходив із того, що згідно з положеннями ст. 524 КПК України відновленню підлягають лише втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду, однак у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 вироку не ухвалено.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2019 року - без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах ОСОБА_1 та в його інтересах захисник Зінченко О.В. вважають оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій такими, що постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема, статті 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень. Посилаючись на норми Конституції України, Конвенції з прав людини і основоположних свобод та відповідну практику Європейського суду з прав людини, Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції", зазначають, що тривале перебування ОСОБА_1 в статусі підсудного порушує його право на справедливий розгляд та вирішення його справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону, а рішення місцевого суду про відмову у відкритті провадження за його заявою про відновлення судового провадження, закриття кримінальної справи та скасування запобіжного заходу стосовно нього, залишене без змін апеляційним судом, є формальним, оскільки ухвалено без урахування конкретних обставин кримінального провадження. З огляду на наведене, ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а захисник Зінченко О.В. просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Зінченко О.В. просив задовольнити його та ОСОБА_1 касаційні скарги з наведених у них мотивів.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви Суду
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Статтею 7 КПК України передбачено загальні засади кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права; законність, рівність перед законом і судом; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на захист; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Доступ до правосуддя є одним із основоположних принципів верховенства права, гарантованим Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК України).
Механізм реалізації кримінально-процесуальних гарантій є по суті всією системою кримінально-процесуальних норм, які спрямовують кримінальне провадження на досягнення його завдань. Такими завданнями є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження та застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження.
Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законність як загальна засада кримінального провадження передбачає також, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної урядами держав - членів Ради Європи 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року та набула чинності для України 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У зазначеній статті закріплено принцип доступу до правосуддя. Таким доступом згідно зі стандартами ЄСПЛ є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Стаття 13 Конвенції встановлює право кожного, чиї права та свободи, визнані у ній, було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").