ПОСТАНОВА
Іменем України
27 травня 2020 року
Київ
справа №813/1676/16
адміністративне провадження №К/9901/21696/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №813/1676/16
за позовом заступника Генерального прокурора України
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
третя особа головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчук Тарас Володимирович
про визнання протиправною і скасування постанови,
за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора України
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Кравців О.Р., суддів Братичак У.В., Кузан Р.І.)
і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Гулида Р.М., суддів Кузьмича С.М., Улицького В.З.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року заступник Генерального прокурора України звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Т.В. від 26 квітня 2016 року у виконавчому провадженні №49912554 про накладення на Генеральну прокуратуру України штрафу в сумі: 680,00 грн за невиконання рішення суду про зобов`язання боржника вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний виконавець вийшов за межі своїх повноважень, оскільки, отримавши документальне підтвердження виконання Генеральною прокуратурою України постанови Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року, він безпідставно надав оцінку відповіді Генеральної прокуратури України на звернення ОСОБА_1 (стягувача), перебравши на себе функції і повноваження, які йому не належали.
Водночас, позивач наголосив на тому, що ОСОБА_1 не оскаржив відповідь Генеральної прокуратури України на виконання зазначеного рішення суду від 22 березня 2016 року №19-32417-16 у встановленому законом порядку.
Крім того, на думку позивача, рішення суду за виконавчим листом виконано ним належно і своєчасно. Тому за відсутності факту невиконання рішення суду про зобов`язання боржника вчинити дії оскаржувана постанова про накладення на Генеральну прокуратуру України штрафу є протиправною і такою, яку належить скасувати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, у задоволенні адміністративного позову заступника Генерального прокурора України відмовлено.
Приймаючи зазначені рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, передбаченого для добровільного виконання рішення суду і відсутністю у державного виконавця на момент винесення постанови про накладення штрафу інформації про вчинення позивачем дій, спрямованих на його повне виконання згідно з виконавчим документом, державний виконавець діяв правомірно, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Водночас суди попередніх інстанцій зазначили, що проаналізувавши відповідь Генеральної прокуратури України на звернення ОСОБА_1, державний виконавець встановив неповне виконання Генеральною прокуратурою України постанови Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року. А саме: боржник неправомірно відмовився виконувати вимоги статті 15 Закону України "Про звернення громадян" в частині відмови у наданні стягувачу копій документів і обґрунтування цієї відмови; боржник не підтвердив і не спростував належність запитуваних копій документів стягувачем до документів для службового користування з наданням відповідних доказів; боржник не надав можливості стягувачу бути присутнім при розгляді його звернення відповідно до вимог статті 18 Закону України "Про звернення громадян"; боржник надав відповідь не на всі питання, які були порушені стягувачем у своєму зверненні.
Крім зазначеного, суди зауважили, що прокурор Ю. Симоненко не уповноважений надавати відповідь стягувачу на виконання рішення суду за відповідним виконавчим листом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора України просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не вірно з`ясовані істотні для вирішення спору обставини цієї справи. Зазначене порушення полягає в тому, що суди залишили поза увагою той факт, що ані в оскаржуваній постанові, ані у вимозі державного виконавця не вказано вичерпний перелік питань і клопотань, які боржник не розглянув і не надав відповідь, що стало підставою для висновку державного виконавця про неповне виконання рішення суду.
Крім того, скаржник вказує, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що прокурор Ю. Симоненко не уповноважений розглядати звернення стягувача і надавати відповідь за результатами такого розгляду. Адже пунктом 7.4 Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 27 грудня 2014 року №9гн, передбачено таке право прокурора як розгляд звернень громадян і надання відповіді за результатами такого розгляду.
Відповідач та інші учасники справи заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надали.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у справі №2а-7517/12/1370 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Генерального прокурора України під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 9 липня 2012 року і зобов`язано Генерального прокурора України надати відповідь по суті звернення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року апеляційну скаргу Генерального прокурора України задоволено; апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у справі №2а-7517/12/1370 в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано і прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року у справі №К/800/9957/14 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року змінено: визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України, допущені під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 9 липня 2012 року, і зобов`язано Генеральну прокуратуру України розглянути звернення позивача з прийняттям рішення і повідомленням останнього. В решті рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
26 листопада 2015 року Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №2а-7517/12/1370 про примусове виконання рішення суду в частині визнання протиправними дій Генеральної прокуратури України, допущених під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 9 липня 2012 року, і зобов`язання Генеральної прокуратури України розглянути звернення позивача з прийняттям рішення і повідомленням останнього.
За заявою ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа, постановою державного виконавця від 25 січня 2016 року відкрито виконавче провадження №49912554.
Відповідно до вимоги державного виконавця від 19 лютого 2016 року №20.1-332/14 зобов`язано Генеральну прокуратуру України у строк до 5 днів з моменту одержання вимоги виконати вимоги виконавчого листа, розглянути звернення стягувача з прийняттям рішення і повідомленням останнього. У разі невиконання зазначених вимог у той же строк надати письмове пояснення про причини невиконання. Документи направити до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України.
Крім цього, боржника у виконавчому провадженні попереджено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин на нього буде накладено штраф відповідно до статті 89 Закону України "Про виконавче провадження", а також, що за умисне невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, винні особи несуть кримінальну відповідальність згідно зі статтею 382 Кримінального кодексу України.
Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення вказана вимога одержана боржником 25 лютого 2016 року.
Генеральна прокуратура України своїм листом від 29 лютого 2016 року №19-28234вих-16 повідомила державного виконавця, що Генеральною прокуратурою України організовано виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, але виконати виконавчий документ у строк до семи днів з моменту винесення постанови з об`єктивних причин виявилось неможливим, оскільки проведення перевірки і прийняття рішень по суті звернення стягувача від 9 липня 2012 року потребує витребування матеріалів наглядових проваджень підпорядкованих прокуратур і проведення інших дій, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення.
10 березня 2016 року державний виконавець повторно скерував вимогу Генеральній прокуратурі України, відповідно до якої зобов`язано боржника терміново повідомити про заходи, що вжиті/вживаються ним з метою виконання рішення суду щодо розгляду звернення стягувача з прийняттям рішення і повідомленням останнього.
Боржник своїм листом від 22 березня 2016 року №19-32417-16 повідомив державного виконавця про те, що на виконання виконавчого документу ним розглянуто звернення ОСОБА_1 від 9 липня 2012 року з прийняттям рішення по суті і повідомленням стягувача про прийняте рішення.
Проаналізувавши лист позивача від 22 березня 2016 року №19-32417-16, адресований ОСОБА_1, державний виконавець зробив висновок, що боржником рішення суду не виконано у спосіб і в порядку, визначеному виконавчим листом, оскільки відповідь боржника не містить відповідей на усі поставлені заявником питання і клопотання.
Відтак, державний виконавець 26 квітня 2016 року виніс постанову про накладення штрафу ВП № 49912554, відповідно до якої за невиконання рішення суду на Генеральну прокуратуру України (боржника) накладено штраф у розмірі: 680,00 грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
На момент прийняття оскаржуваної постанови умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - "державні виконавці").
Частиною першою статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.