ПОСТАНОВА
Іменем України
26 травня 2020 року
Київ
справа №815/3480/16
адміністративне провадження №К/9901/20028/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Смоковича М.І.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді - Шеметенко Л.П., Семенюк Г.В.)
у справі № 815/3480/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), в якому просив:
визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України №327-16 від 17.06.2016 щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року позовні вимоги, задоволено частково:
Визнано частково протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №237-16 від 17.06.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.08.2013 року про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який підлягає призову на військову службу як військовозобов`язаний, але не бажає брати участь у військовому конфлікті, у разі повернення на батьківщину буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, тобто зазнаватиме переслідувань. Суд також дослідив інформацію компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office, "Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Безпека й гуманітарна сітуація", грудень 2014", де вказано, що рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Крім того, з аналізу останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вбачається, що територія м. Алеппо, звідки походить позивач, знаходиться під перехресним вогнем силовиків, в тому числі, часто піддається ракетним та мінометним обстрілам, що призводить до масової загибелі людей. З карти конфлікту в Сирії станом на 31.05.2015 року, м. Алеппо є перехрестям найбільш активної зони конфлікту між урядовою армією Сирії, опозиційними військами та курдським ополченням, крім того в декількох десятках кілометрів на північному сході знаходиться велика територія, яка підконтрольна терористичній організації "Ісламська держава". За викладених обставин, суд вважає абсолютно необґрунтованим посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що військові дії у країні громадянської належності не є підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також на те, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, оскільки вищенаведена інформація по країні походження навпаки, підтверджує реальність такого ризику.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - задоволено.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року - скасовано.
Прийнято по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №327-16 від 17.06.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту- відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду на батьківщину через те, що ситуація в країні походження суттєво погіршилась та у зв`язку з тим, що якщо він повернеться на батьківщину то буде воювати в Сирійській армії або з іноземними бойовиками. Колегія суддів вказала на відсутність фактичних обставин, які б безумовно підтверджували ймовірність позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Також колегія суддів зазначила, що сирійською владою в 2015 році видано низку нормативно-правових актів щодо амністії в`язнів, політв`язнів та дезертирів. Президентом Сирії Башша Аль-Асад підписано Указ № 32 про надання амністії та звільнення від відповідальності за ухилення від призову до лав збройних сил для всіх громадян як в країні, так і поза її межами, а також за злочини, передбачені Законом "Про військовий обов`язок та військову службу", скоєні до 25.07.2015 р., при цьому сирійське законодавство передбачає, що під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для отримання відстрочки від армії. Відстрочку можливо отримати як на території Сирії, так і за кордоном, у т.ч. в Україні. Зазначена процедура можлива при зверненні сирійців до дипломатичних установ, якими є посольство у м. Києві та генеральне консульство у м. Одесі. Таким чином, колегія суддів вважала, що побоювання позивача бути притягнутим до відповідальності або призваним до армії є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов є безпідставним та таким що задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
17 лютого 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2016 року.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що ситуація загальнопоширеного насильства в країні є однією з підстав для визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Судом апеляційної інстанції не здійснено аналіз вимог позивача на предмет наявності підстав для надання скаржнику статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Крім того, судом не наведено мотивів чи доказів відхилення висновків суду першої інстанції, що зроблені на основі всебічного та повного дослідження ситуації у країні походження позивача. Скаржником також зауважується про використання судом, нечинної на час судового розгляду, редакції п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон №3671-VI ). Так, позивач стверджує, що Законом України від 13.05.2014 були внесені зміни до Закону № 3671-VI, яким розширено перелік підстав для надання додаткового захисту, а саме - "загроза життю, безпеці чи свободі особи внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини". Відтак, дані законодавчі зміни безпосередньо стосуються позивача та надають йому право для отримання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
23.03.2017 на адресу суду касаційної інстанції надійшли заперечення відповідача, в яких, вказуючи на необґрунтованість поданої касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії. Вперше позивач покинув країну походження 22.08.2009 року на підставі національного паспорту НОМЕР_1 та запрошення від університету. Коли в нього завершився строк перебування в Україні позивач 03.04.2012 року звернувся за захистом до Управління ДМС в Одеській області із заявою про надання статусу біженця, яка була відхилена, але постановою Одеського окружного адміністративного суду вказана відмова була визнана протиправною та суд зобов`язав орган міграційної служби прийняти заяву від позивача.
Вказана заява була подана позивачем до органу міграційної служби 24.08.2013 року №240 (а.с.78-80), в якій позивач зазначив, що він побоюється повертатись на Батьківщину через загрозу бути примусово призваних до лав збройних сил для участі у проведенні бойових дій.
Під час розгляду особової справи громадянина Сирії ОСОБА_1, позивач зазначив, що вибув з території України до Туреччини 09.08.2013 року з недійсними документами а саме: з національним паспортом НОМЕР_1, термін дії якого закінчився 17.10.2005 року, з довідкою про звернення за захистом, термін дії якої закінчився 27.01.2013 року та з документом від Приморського РО ОГУМВД України в Одеській області про втрату другого національного паспорту. До м. Стамбул (Туреччина) позивач прибув 09.08.2013 року, але не пройшов контроль з недійсними документами та був відправлений назад до м. Одеса (Україна) 14.08.2013 року. Прибувши до аеропорту м. Одеса (Україна) він звернувся із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17.06.2016 року рішенням Державної міграційної служби України №327-16 ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні. У висновку, зокрема, зазначено, що військові дії у країні громадянської належності не є підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також міграційний орган зазначив, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або тверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.