ПОСТАНОВА
Іменем України
26 травня 2020 року
Київ
справа №815/4913/16
адміністративне провадження №К/9901/17792/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Смоковича М.І.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (головуючий суддя - Бойко А.В., судді - Танасогло Т.М., Яковлєв О.В.)
у справі № 815/4913/16
за позовом громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про скасування рішення, викладеного у формі Висновку, про визнання громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документованого посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 25.05.2012, зобов`язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, скаржник, ГУДМС України в Одеській області), в якому просив:
скасувати рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області, викладене у формі Висновку про визнання громадянина ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документованого посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 25.05.2012;
зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне місце проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з визнанням зазначеної посвідки недійсною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року в задоволенні адміністративного позову громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення, викладеного у формі Висновку, про визнання громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документованого посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 25.05.2012 р., зобов`язання вчинити певні дії, -відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві ставиться питання про скасування висновку перевірки матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні позивача, який не є рішенням суб`єкта владних повноважень, у розумінні положень вищенаведених актів законодавства та підзаконних нормативно - правових актів, якими до того ж не передбачено можливості оскарження такого документа. Оскаржуваний висновок, складений і затверджений за результатами відповідної перевірки є носієм інформації щодо виявлених уповноваженим на те органом порушень вимог міграційного законодавства, є документом, на підставі якого приймається відповідне рішення органом ДМС, а тому оцінка такого висновку (в тому числі й оцінка дій працівників органу ДМС щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на його підставі. Суд враховує, що оскаржуваний висновок не має вищевказаних ознак акта управління, який є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні п.1 ч. 2 ст.17 КАС України, оскільки, фактично є джерелом інформації і не встановлює, змінює, припиняє (скасовує) правові норми, не призводить до виникнення будь-яких прав і обов`язків позивача, конкретних адміністративно-правових відносин, учасником яких він є, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору. Позивач зазначав, що його право порушено внаслідок прийняття відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію, натомість в матеріалах справи таке відсутнє. Відтак, суд прийшов до переконання, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року скасовано.
Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області, викладене у формі Висновку про визнання громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 таким, що не має дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документованого посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 25.05.2012 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65104, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) на користь громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) здійснені ним документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1157,87 (одна тисяча сто п`ятдесят сім) грн. 87 коп.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції, витребувавши та дослідивши оригінал особової справи позивача дійшов висновку, що, окрім вказаного Висновку, затвердженого в.о. начальника ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області відповідачем чи іншим суб`єктом владних повноважень не приймалось іншого рішення про визнання громадянина ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну. Відтак, суд вирішив, що на підставі вказаного Висновку про визнання громадянина ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документованого посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 25.05.2012 року виникли певні негативні наслідки для позивача, та він безпосередньо стосується прав та інтересів позивача. При цьому, суд зауважив, що сам відповідач не заперечує, що Висновок від 25.05.2102 року є рішенням, на підставі якого громадянина ОСОБА_1 визнано таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну. Щодо правомірності зазначеного висновку, то колегія суддів вважає його необґрунтованим, оскільки позивачем належним чином підтверджено факти, з якими п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" пов`язує можливість вважати іноземців або осіб без громадянства такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, а саме, позивачем при зверненні у 2001 році до міграційної служби були надані належні докази того, що він прибув в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року та залишився проживати в Україні. В свою чергу, на думку суду апеляційної інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити йому посвідку на постійне місце проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню. Ні Законом України "Про імміграцію", ані Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012 р. не передбачено порядку поновлення посвідки на постійне місце проживання. В свою чергу, на думку колегії суддів, скасування Висновку про визнання громадянина ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документованого посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 25.05.2012 р. є належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
09 березня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ГУДМС України в Одеській області вказує на те, що у відповідності до Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого КМУ від 26.12.2002 № 1983, який діяв на час винесення оспорюваного рішення, особам, які прибули в Україну до 06.03.1998 згідно з Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР та залишилися проживати в Україні, повинні подаватися довідки, що підтверджують факт прийняття на професійне навчання чи роботу. Оскільки на момент подання та отримання документів на постійне проживання в Україні позивач не надав жодного документу, підтверджуючого направлення та прийняття його на професійне навчання чи на роботу, то дозвіл на імміграцію був отриманий позивачем з порушенням вимог чинного законодавства. Також скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не наведено мотивів неврахування норм деяких нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.
Позивачем відзиву чи заперечень на подану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
06.07.1988 року є початком трудових відносин ОСОБА_1 з заводом Сільгоспмашинобудування ім. 1 Травня м. Біла Церква та день прибуття до СРСР згідно Міжурядової угоди від 02.04.1981.
З 03.10.1988 позивач проходив учбово-виробничу практику на заводі, а з 01.03.1989 прийнятий на роботу у механізований цех. Звільнений позивач 01.08.1998 у зв`язку із закінченням договору.
30.09.2001 позивачем до відділення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи УМВС України в Одеській області подано заяву про надання дозволу на постійне проживання в Україні (а.с.46).
До заяви від 30.09.2001 позивачем було додано заяву-анкету громадянина ОСОБА_1 про залишення в Україні на постійне проживання (а.с. 47-48) та інші документи, зокрема: копію паспорту заявника № НОМЕР_2, виданого 30.07.2001, терміном дії до 30.07.2006, довідку з Посольства В`єтнаму в м. Києві про відсутність судимості та притягнення до кримінальної та цивільно-правової відповідальності, довідку про відсутність заперечень з боку Посольства щодо надання права на постійне проживання в Україні, розписку, копію трудової книжки, довідку Управління у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації (а.с.49-56).
При зверненні до міграційного органу позивач зазначив, що він після демобілізації у зв`язку з відсутністю роботи у В`єтнамі за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР, був направлений на роботу в Україну, та працював у м. Біла Церква з 1988 року по 1994 рік на Білоцерківському сільмаш заводі.
За результатом розгляду даної заяви та поданих ОСОБА_1 документів 07.02.2002 ВГПІС УМВС в Одеській області прийнято висновок про залишення на постійне мешкання в Україні, яким задоволено клопотання позивача про залишення на постійне проживання в Україні (а.с. 62).
Громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні.
25.05.2012 в.о . начальника ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області прийнято Висновок про визнання громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 таким, що не мав дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документованого посвідкою на постійне місце проживання в Україні, яким встановлено, що до матеріалів справи позивача долучено довідку №85 Одеської обласної державної адміністрації (вих. №13-308 від 25.03.2003р.) про включення до загального єдиного списку в`єтнамських громадян, які приїхали до СРСР на професійне навчання, яка видана вже після документування ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання (а.с.13-15).
09.08.2016 ОСОБА_1 звернувся за власною ініціативою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про перевірку законності видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 25.06.2010 (а.с. 11).
Листом від 12.08.2016 (вих. № 5/3-253846) Головне управління ДМС України в Одеської області повідомило позивача про те, що рішення про залишення позивача на постійне місце проживання та документування посвідкою скасовано згідно висновку ВГІРФО ГУ МВС України від 25.05.2012 та додано при цьому копію зазначеного рішення (а.с. 12).
На запит Одеського апеляційного адміністративного суду щодо прийняття уповноваженим органом рішення про скасування громадянину ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні, представник ГУ ДМС України в Одеській області повідомив, що в матеріалах особової справи ОСОБА_1 міститься висновок від 25.05.2012, затверджений в.о. начальника ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області, який на час його складання був прийнятий уповноваженим органом рішенням.