ПОСТАНОВА
Іменем України
26 травня 2020 року
Київ
справа №815/7109/16
адміністративне провадження №К/9901/17668/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Смоковича М.І.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної міграційної служби України
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року (головуючий суддя - Єфіменко К.С., судді - Вовченко О.А., Танцюра К.О.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року (головуючий суддя - Шеметенко Л.П., судді - Потапчук В.О., Семенюк Г.В.)
у справі № 815/7109/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач, скаржник), в якому просив:
визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27.10.2016 №548-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано частково протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №548-16 від 27.10.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що, позивач, який підлягає призову на військову службу як військовозобов`язаний, але не бажає брати участь у військовому конфлікті, у разі повернення на батьківщину буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, тобто зазнаватиме переслідувань. Існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. Відтак, суди вважали абсолютно необґрунтованим посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що військові дії у країні громадянської належності не є підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також на те, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, оскільки вищенаведена інформація по країні походження навпаки, підтверджує реальність такого ризику. Разом з тим, звертаючись в Україні за захистом, позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні, які, в свою чергу, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача. При цьому, суди врахували ту обставину, що обґрунтованість звернення позивача про надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, встановлена судом рішенням, яке набрало законної сили у справі №815/3318/15. Крім цього, під час апеляційного розгляду цієї справи, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2017 року рішення судів попередніх інстанції у справі №815/3318/15 залишено без змін. Також, суди звернули увагу на ту обставину, що згідно судового рішення, яке набрало законної сили, у справі №815/3318/15 в обов`язок відповідача покладено повторний розгляд матеріалів особової справи ОСОБА_1 № 2013 OD0366 з прийняттям рішення відповідно до ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за заявою ОСОБА_1 від 25.07.2013 про визнання біженцем. Процедура повторного розгляду заяви здійснюється виключно з урахуванням висновків суду, що стали підставою для скасування рішення ДМС. Проте, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач під час повторно розгляду заяви позивача висновки суду у справі №815/3318/15 не врахував, не надав належної оцінки доводам позивача про рівень небезпеки у разі повернення до країни походження, обґрунтованість яких підтверджена судовим рішенням. Відтак, суди, з метою захисту прав особи, яка звернулась за судовим захистом, згідно положень ч.2, ч.3 ст.162 КАС України, вважали за необхідне зобов`язати ДМС України прийняти рішення про надання позивачу статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
20 липня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо можливості зобов`язання ДМС України надати позивачу статус особи, яка потребує додаткового захисту. Так, скаржник вказує, що зазначене питання не віднесено до компетенції суду, а, відповідно до положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", віднесено до виключної компетенції та дискреційних повноважень ДМС України. Також відповідач зазначає, що аналіз інформаційних матеріалів ЗМІ вказує на відсутність цілеспрямованого переслідування цивільного населення в Сирії. Також, як встановлено ЄСПЛ у рішенні "Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства", особи, як правило не потребують додаткового захисту, якщо вони можуть отримати захист, переїхавши в інший район своєї країни. Відповідач зауважує, що, хоча ситуація в Сирії є загальновідомим фактом, проте військові дії заполонили не всі міста Сирії. Крім того, скаржник вказує на недоцільність застосування судами даного рішення ЄСПЛ, оскільки вказане рішення стосується виключно примусового повернення та примусового видворення. Водночас в даних спірних правовідносинах, позивачеві було відмовлено в наданні додаткового захисту, однак це не позбавляє, на думку скаржника, його можливості залишитися на території України, якщо він має інші для цього законні підстави. Відповідач також вважає, що позиції УВКБ ООН, на які посилалися суди попередніх інстанцій, носять лише рекомендаційний характер і не можуть бути підставою для прийняття рішення. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що біженцем "на місці", є особа, яка легально перебувала в Україні, що не вбачається у даних спірних правовідносинах.
Позивачем відзиву чи заперечення на подану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки, місце народження м. Дамаск, Сирія. За національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт, має вищу освіту, неодружений, національний паспорт № НОМЕР_3, виданий 10.04.2011 Посольством Сирії в м.Дубаї, дійсний до 09.04.2013.
Позивач звернувся до Головного Управління ДМС України в Одеській області (далі Управління) із заявою від 25.07.2013 про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, у зв`язку із насильством та гуманітарних наслідків нестабільної ситуації, що склалася в Сирії.
Наказом Управління №140 від 28.11.2013 прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно матеріалів особової справи №2013OD0366 позивач 13.07.2011, офіційно, на підставі національного паспорту та студентської реєстрації, покинув Сирію авіарейсом Дамаск-Київ.
За результатами розгляду особової справи заявника Управління склало висновок про доцільність відмовити громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту на підставі абзацу 4 частини першої ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що оформлено Висновком від 17.03.2015.
Вказане рішення Управління обґрунтувало тим, що заявником не надано жодних фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Загострення ситуації в Сирії не розглядається в якості підстави для отримання міжнародного захисту. Так, заявник протягом 2011-2013 років нелегально знаходився на території України та не звертався за захистом. Також зазначено, що позивач у червні 2011 року повертався до Сирії м. Дамаск (відповідно до протоколу співбесіди від 28.11.2013 арк.3). Порушення позивачем українського законодавства у вигляді звернення із зволіканнями вважається негативним елементом і вказує на відсутність потреб у захисті на території України. Слід додати те, що позивач 24.03.2014 був притягнутий до адміністративної відповідальності Татарбунарським районним судом Одеської області відповідно до ч.1 ст. 173-2 КУпАП за психологічне насильство в сім`ї - заявник намагався заподіяти тілесні ушкодження своїй співмешканці ОСОБА_3 .
Рішенням ДМС України №326-15 від 23.04.2015 на підставі ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 відмовлено. 02.06.2015 позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону.
Вказане рішення ДМС України позивач оскаржив до суду та постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2015 по справі №815/3318/15 (а.с.80-91 т.1) позовні вимоги були задоволені частково: скасоване рішення ДМС України та відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву позивача.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2016 по справі №815/3318/15 (а.с.105-19 т.1) апеляційна скарга ДМС України залишена без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду без змін.
На виконання вказаного судового рішення ДМС України складено висновок від 17.10.2016 №2013OD0366 (а.с.45-72 т.1), яким пропонувалось повторно відмовити у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення ДМС України від 27.10.2016 №548-16 (а.с.44 т.1) позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пункт 5 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI: Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Абзаци 4-7 підпункту "е" пункту 5.1. розділу V Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649): Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:
всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;
відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди;
особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Пункт 42 Настанов з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (далі - Настанов): знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.