ПОСТАНОВА
Іменем України
26 травня 2020 року
м.Київ
справа №160/5315/19
провадження №К/9901/33438/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Желєзного І.В.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Ремдеталь"
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 (суддя Кальник В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 (головуючий суддя Добродняк І.Ю., судді Бишевська Н.А., Семененко Я.В.)
у справі №160/5315/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Ремдеталь"
до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області
про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.
І. РУХ СПРАВИ
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Ремдеталь" звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, у якій просило суд визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.05.2019 № ДН2199/1722/АВ/ТД-ФС/482.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 у справі №160/5315/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019, у задоволенні позову відмовлено.
3. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.10.2019 у справі №160/5315/19 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
4. 02.01.2020 до Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області відповідно до наказу від 22.04.2019 № 502-І та на підставі направлення від 22.04.2019 № 10-н у період з 24.0.2019 по 25.04.2019 проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Ремдеталь", за результатами якого складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 25.04.2019 № ДН 2199/1722/АВ.
6. В ході інспекційного відвідування встановлено порушення вимог ч.ч. 1, 2 ст. 24 Кодексу законів про працю України, а саме: допущення 2 фізичних осіб ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
7. За результатами розгляду акту інспекційного відвідування від 25.04.2019 № ДН 2199/1722/АВ першим заступником начальника Головного управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.05.2019 № ДН 2199/1722/АВ/ТД-ФС/482, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Ремдеталь" накладено штраф у розмірі 250380,00 грн. за порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.
8. Незгода Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Ремдеталь" з постановою відповідача про накладення штрафу і стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції керувалися тим, що позивачем допущено порушення законодавства про працю, а саме ч. 3 ст. 24 КЗпП, тому постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, згідно з якою на позивача накладено штраф у розмірі 250380 грн., винесена відповідачем правомірно.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
10. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції зробили помилкові висновки щодо наявності порушень трудового законодавства з боку відповідача, оскільки послуги, що надавались за цивільно-правовими договорами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, споживались позивачем саме в процесі їх надання, а отже вбачається, що оцінка судами першої та апеляційної інстанцій правової природи вказаних договорів за критерієм наявності "кінцевого результату праці" - є необ`єктивною та протиправною.
11. На думку позивача, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про систематичний характер роботи за договорами не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки кожний договір укладався на місячний строк, із зазначенням конкретної кількості днів, протягом яких виконавець брав на себе обов`язки надавати послуги охорони, і укладення кожного наступного договору не було систематизовано, а залежало виключно від волевиявлення обох сторін.
12. За твердженням скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій також постановили хибний, не підтверджений жодним документальним доказом, висновок про те, що винагорода виконавців за цивільно-правовим договорами за виконану роботу розраховується із мінімальної заробітної плати. Натомість жодним пунктом укладених позивачем із фізичними особами цивільно-правових договорів не передбачена залежність винагороди від мінімальної заробітної плати. Договорами визначений розмір оплати в твердій грошовій сумі.
При цьому, єдиною підставою та метою при виконанні позивачем припису від 13.05.2019 №ДН2199/1722/АВ/П було уникнення сплати штрафу за результатами інспекційного відвідування на підставі ч. 11 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
13. Позивач наголошує на порушенні відповідачем процедури прийняття постанови про накладення штрафу, оскільки на момент її винесення (23.05.2019) постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, якою був затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, була визнана нечинною та протиправною судовим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17.
14. На думку скаржника, існує юридична залежність Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 від скасованого Порядку №295 і з 14.05.2019 Порядок накладення штрафів № 509 в редакції від 16.05.2017 почав суперечити діючому законодавству України та не міг самостійно використовуватись відповідачем при накладенні штрафів на роботодавців, окремо від Порядку №295.
15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції, підтримавши позицію суду першої інстанції, вірно зазначив, що, враховуючи, що вищенаведені фізичні особи не організовували самостійно свою роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалися безпосередньо позивачеві, вказані фізичні особи повинні були виконувати певні трудові функції в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Ремдеталь" відповідно до визначеного виду та у встановлений строк, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладені позивачем з фізичними особами договори мають ознаки трудових договорів, оскільки характер умов наданих цивільно-правових договорів тотожний кваліфікаційним характеристикам професій, зазначених в договорах (охоронець), що вказує саме на процес виконання трудової функції не підрядником, а працівником, тому ці договори мають ознаки трудових договорів, і повинні укладатись у відповідності до норм трудового законодавства.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
17. За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
18. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
19. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов`язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
20. Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.