ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 753/14205/16-к
провадження № 51-47км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Єремейчука С.В., Ковтуновича М.І.,
за участю:
секретаря
судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Вараниці В. М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Колесника С. Ф.,
потерпілої ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду міста Києва від 15 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання на підставі п. "в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2016 році".
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнено на користь потерпілої в якості відшкодування матеріальної шкоди у сумі 15 406,80 грн, моральної шкоди - у сумі 200 000 грн.
За вироком суду 22 жовтня 2015 року близько 19 години 23 хвилин, ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки "ГАЗ-33023", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись проїзною частиною вул. Харківське шосе від вул. Вербицького в напрямку Харківської площі в м. Києві, допустив порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР).
Порушення вищевказаних вимог ПДР з боку водія ОСОБА_1 полягало у тому, що останній проявив неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, не зупинився та допустив виїзд автомобіля на пішохідний перехід. Не впевнившись у відсутності пішоходів, які не закінчили рух та знаходилися на пішохідному переході, продовжив рухатися по нерегульованому пішохідному переході та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка рухалась по пішохідному переході зліва направо відносно руху автомобіля та мала перевагу в русі. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження та була доставлена до лікарні.
Порушення вимог п. 18.1 ПДР водієм ОСОБА_1 знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіяння пішоходу ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень (за критерієм стійкої втрати загальної працездатності).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений не погоджується із судовими рішеннями, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог стверджує, що місцевий суд, безпідставно посилався на показання потерпілої та свідка ОСОБА_4, оскільки вони спростовуються даними відеореєстратора з автомобіля, з яких вбачається що потерпіла порушила вимоги п.п. "а, б" п.4.14 ПДР, однак суд не обґрунтував свою позицію та не перевірив в порядку окремого доручення органу досудового розслідування в порядку ст. 333 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Зазначає, що під час проведення комісійної судово-медичної експертизи експерти для визначення втрати працездатності керувалися підзаконними нормативними актами, які втратили чинність.
Крім того, засуджений не погоджується із перекваліфікацією його дій з ч.1 на ч.2 ст. 286 КК та вказує, що згідно висновку експерта від 11 лютого 2016 року № 128/е, встановлено, що його діями потерпілій було завдано тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Відповідно до висновку експерта від 17 липня 2018 року № 3-2018/o, експерти дійшли до думки, що у потерпілої через 3 роки після ДТП, наявні тяжкі тілесні ушкодження через втрату нею 45% працездатності, що стало підставою для зміни обвинувачення з ч.1 на ч.2 ст. 286 КК.
На підставі наявних у матеріалах справи медичних документів щодо потерпілої ОСОБА_2, користуючись своїми процесуальними правами передбаченими ст. 22 КПК, засуджений звернувся до судово-медичного експерта вищої кваліфікаційної категорії, який має стаж експертної роботи 18 років, із заявою про проведення незалежного дослідження обставин та тяжкості завданих потерпілій тілесних ушкоджень, за результатами проведення якого встановлено, що внаслідок вищезазначеної ДТП ОСОБА_2 отримала легкі тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 днів, але не більше як три тижні (21 день). При цьому, суд при винесенні рішення не прийняв до уваги вказаного висновку.
Зазначив, що 31 січня 2019 року захисник Козак А.В. заявив клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи, однак вказане клопотання судом першої інстанції не було розглянуто.
Окрім цього, вважає, що судами неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, а саме Закон України "Про амністію в 2016 році", в частині звільнення його лише від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі та не звільнення від додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.
При залишенні додаткового покарання суди не врахували те, що він офіційно працює водієм і заробіток від цієї роботи є єдиним засобом існування для нього, його сім`ї та малолітньої доньки-інваліда, а позбавлення права керувати транспортними засобами позбавить його можливості утримувати сім`ю та забезпечувати потреби доньки.
Разом із тим, засуджений вважає безпідставною позицію суду щодо повного задоволення цивільного позову потерпілої в частині стягнення з нього завданої їй моральної шкоди у розмірі 200 000 грн., бо вказана сума є завищеною та не підйомною для нього та його сімейного бюджету загалом, тому вважає таку суму моральної шкоди несправедливою та необґрунтованою.
Вважає, що апеляційний суд належним чином не мотивував своїх висновків та не навів доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги.
У поданому запереченні на касаційну скаргу представник потерпілого Петренко П.І. просив судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Зазначив, що твердження засудженого про те, що потерпіла вибігла на пішохідний перехід внаслідок чого засуджений був позбавлений можливості уникнути зіткнення не відповідають висновку судової автотехнічної експертизи від 06 травня 2016 року №243ат та відеозапису з відеореєстратора.
Вказав, що засуджений та його захисник не звертались до суду першої інстанції з клопотанням про проведення певних слідчих дій.
Вважає, що судами надано належну оцінку висновкам судових експертиз, а засуджений не звертався до суду з клопотанням про допит експертів для усунення суперечностей.
Крім того, посилання засудженого на невірне застосування норм при проведенні експертизи є безпідставними, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420 встановлено порядок та критерії для встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження, пов`язане з виконанням трудових обов`язків.
Вважає, що судом правильно вирішено цивільний позов та залишено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 наполягав на задоволенні касаційної скарги з доповненнями з підстав, зазначених у касаційній скарзі. Вказав, що справедливим є, на його думку, відшкодування потерпілій моральної шкоди у розмірі 50 000 - 70 000 грн.
Захисник засудженого адвокат Колесник С. Ф. підтримав касаційну скаргу з доповненнями підзахисного. Зазначив, що судами не у повному обсязі досліджено відеозапис з відеореєстратора, в основу вироку безпідставно покладений висновок комісійної судово-медичної експертизи, при проведенні якої експертами застосовано підзаконні нормативні акти, які втратили чинність, що, незважаючи на надання ОСОБА_1 добровільної згоди на застосування амністії, засуджений не погоджується з кваліфікацією злочину за ч. 2 ст. 286 КК.
Прокурор Вараниця В. М. заперечував проти задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого. Вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими. Підкреслив, що на теперішній час засуджений навіть не намагався відшкодувати завдану злочином шкоду.
Потерпіла ОСОБА_2 не погоджувалася з доводами касаційної скарги з доповненнями засудженого з підстав, викладених її представником у письмових запереченнях.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, його захисника, прокурора та потерпілої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст.433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.