Постанова
Іменем України
21 травня 2020 року
м. Київ
справа № 199/9418/16-ц
провадження № 61-15885св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року у складі суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Дніпровська міська рада,
третя особа - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районного у місті ради про визнання права користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду, є неприватизованою.
Відповідно до обмінного ордера № 9115, виданого 29 червня 1990 року бюро обміну житлових приміщень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів, квартира за адресою : АДРЕСА_1, житловою площею 26,6 кв. м, що складається з двох кімнат, була надана його дідові - ОСОБА_2 зі складом сім`ї 3 особи, в тому числі: дружина ОСОБА_3 (баба), онук ОСОБА_4 (його двоюрідний брат). У 1996 році у вказаній квартирі зареєструвався його батько - ОСОБА_5 . У подальшому, після розлучення батьків, він переїхав до батька ОСОБА_5 і з листопада 2001 року став постійно проживати у спірній квартирі. Однак, у зв`язку з тим, що двоюрідний брат ОСОБА_4, який був зареєстрований у спірному житловому приміщенні, згоди на його постійну реєстрацію у квартирі АДРЕСА_1 до перейменування місто Дніпропетровськ ) не надавав, батько та дід, який на той момент був наймачем цієї квартири, зареєстрували його тимчасово.
Після смерті баби у 1992 році, діда у 2007 році та двоюрідного брата ІНФОРМАЦІЯ_1, його батько за рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради № 30/1 від 20 лютого 2015 року став наймачем квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 його батько помер.
Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що з наймачем спірної квартири, яким був його батько ОСОБА_5, він постійно проживав однією сім`єю та вів спільне господарство, просив визнати за ним право користування жилим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_1 .
В уточнюючому позові ОСОБА_1, посилаючись на те, що йому стало відомо про наявність рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 24 листопада 2016 року, на підставі якого квартира АДРЕСА_1 включена до числа службових приміщень та закріплена за Управлінням служби безпеки України у Дніпропетровській області, просив нарівні з визнанням за ним права користування спірною квартирою визнати також противоправним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 533 від 24 листопада 2016 року "Про включення до числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 ".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що доводи позивача про те, що він з 2001 року постійно проживає у спірній квартирі як член родини наймача, належними та допустимими доказами не підтверджені. Крім того, за змістом статей 64, 65 ЖК України особа, яка вселилася до наймача як член сім`ї, не набуває права користування займаним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням, якщо є інші докази того, що вона не змінювала свого постійного місця проживання. Як встановлено судом та підтверджено позивачем у судовому засіданні, у період з 04 вересня 2008 року по 19 листопада 2015 року останній був постійно зареєстрований та зберігав весь час за собою право користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1, яке належить матері позивача. Доводи представника позивача щодо формальної реєстрації суд не бере до уваги, оскільки такі доводи суперечать вимогам Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він не набув чи втратив зв`язок з жилим приміщенням за своїм місцем реєстрації. Як було зазначено, квартира, в якій знаходиться позивач, була включена до числа службових (стаття 118 Житлового кодексу УРСР), але не надавалась жодній особі в користування (стаття 121 Житлового кодексу УРСР). З огляду на встановлені вище обставини, суд не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 24 листопада 2016 року № 533 "Про включення до числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановоюапеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано противоправним та скасовано рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 533 від 24 листопада 2016 року. Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у спірній квартирі АДРЕСА_1, яка відповідно обмінного ордера № 9115 від 29 червня 1990 року спочатку була надана дідові позивача ОСОБА_2, а потім після його смерті у 2007 році та смерті двоюрідного брата позивача ОСОБА_4 у січні 2015 року, її наймачем став батько позивача ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради № 30/1 від 20 лютого 2015 року, позивач ОСОБА_1 був прописаний тимчасово на період з 23 листопада 2001 року по 01 листопада 2002 року, а потім фактично продовжував проживання в ній як член сім`ї спочатку свого діда ОСОБА_2, а потім батька ОСОБА_5, приймаючи при цьому участь у сплаті вартості комунальних послуг та здійснюючи поточний ремонт в квартирі, підтримуючи її таким чином в належному стані до цього часу, що підтверджено доказами у справі та поясненнями свідків допитаних, як в судовому засіданні першої інстанції, так і в судовому засіданні апеляційної інстанції. З огляду на викладене, а також на те, що позивач з 2001 року і до моменту розгляду даної справи в апеляційній інстанції постійно проживає у спірній квартири, рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 24 листопада 2016 року № 533 "Про включення до числа службових приміщень квартири АДРЕСА_2" , яким вказане житлове приміщення закріплено за Управлінням Служби Безпеки України у Дніпропетровській області, як таке що прийнято на підставі належно не перевірених даних, не може бути визнано правомірним та підлягає скасуванню. Що стосується посилань суду першої інстанції на відсутність письмової згоди членів сім`ї позивача на його вселення до спірної квартири, невирішення питання щодо його постійної реєстрації у спірній квартирі та наявності реєстрації позивача з 04 вересня 2008 року по 19 листопада 2015 року у будинку АДРЕСА_1 , то вони не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1)Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що розподіл спірної квартири співробітнику Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області з родиною здійснено відповідно до вимог законодавства, оскільки житло було вільним. Надані позивачем докази не підтверджують підстави позову. Члени родини не надали згоди на його вселення до квартири та він мав зареєстроване місце проживання в іншому місці.
(2) Позиція позивача
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що факт його постійного проживання за спірною адресою підтверджується письмовими доказами у справі та показами свідків. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особа, яка вселилася, не набула права користування житлом, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Наявність чи відсутніть прописки також не може бути підставою для відмови у визнанні права користування житлом. Реєстрація за іншою адресою мала формальний характер.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).