Постанова
Іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 607/16852/15-ц
провадження № 61-43417св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання договору недійсним,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 18 липня 2018 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщій О. Я., Ткач З. Є.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, уточнивши який, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 червня 2016 року № 650/01/4641/2016 автомобіля марки "Hyundai Accent", 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; провести поділ спільного майна подружжя між нею та ОСОБА_2 , визнавши за нею право власності на автомобіль марки "Hyundai Accent", 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, з компенсацією нею ОСОБА_2 вартості 1/2 частини зазначеного автомобіля в розмірі 133 370 грн; стягнути з відповідачів судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 19 липня 2000 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, під час якого за спільні кошти вони придбали автомобіль марки "Hyundai Accent", 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, іншого спільного майна у сторін немає.
01 червня 2016 року вона звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, а 02 червня 2016 року з позовом про поділ майна подружжя.
12 вересня 2016 року, після відкриття провадження у справі про поділ майна подружжя, ОСОБА_2 без її згоди відчужив належний на праві спільної сумісної власності подружжя спірний автомобіль ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу транспортного засобу від 18 червня 2016 року № 650/01/4641/2016.
Посилаючись на вимоги статті 65 СК України, статей 203, 215 ЦК України ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Бережанський районний суд Тернопільської області рішенням від 13 квітня 2018 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 18 червня 2016 року № 650/01/4641/2016 - автомобіля марки "Hyundai Accent", 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Провів поділ автомобіля, як спільного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнав за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки "Hyundai Accent", 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, з компенсацією ОСОБА_2 вартість 1/2 частини автомобіля в розмірі 133 370 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 088,40 грн судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що при відчуженні спірного автомобіля порушено вимоги частини третьої статті 65 СК України, оскільки при укладенні оспорюваної угоди не була отримана письмова згода другого з подружжя на продаж майна.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Тернопільської області постановою від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Скасував заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2016 року. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 832,30 грн судового збору.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу покупець ОСОБА_3 не знав і не міг знати про те, що спірний автомобіль належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і що остання не давала згоди ОСОБА_2 на укладення цього договору. ОСОБА_1 має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого автомобіля за умови, що таке відчуження відбулося не в інтересах сім`ї. Зазначені обставини не були предметом судового розгляду у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 18 липня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, неповно та однобічно розглянуто справу, неправильно застосував норми матеріального права, помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд, у порушення вимог частини третьої статті 65 СК України, не взяв до уваги, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про надання нею письмової згоди на відчуження спірного автомобіля.
При поділі вказаного майна між нею та ОСОБА_2 надання останнім згоди на присудження йому грошової компенсації замість його частки у спільному майні не потребується в силу приписів частин другої та четвертої статті 71 СК України та частини першої статті 365 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Тернопільської області від 18 липня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Бережанського районного суду Тернопільської області.
26 листопада 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
13 квітня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівник секретаріату Касаційного цивільного суду Капустинським В. № 1032/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
13 квітня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю., судді, які входять до складу колегії: Бурлаков С. Ю., Коротенко Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 липня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 29 серпня 2016 року, яке набрало законної сили 19 вересня 2016 року.
25 січня 2013 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки "Hyundai Accent", номер кузова НОМЕР_1 за 133 400 грн, який було за ним зареєстровано 31 січня 2013 року та згідно з актом прийому-передачі від 01 лютого 2013 року йому передано.
18 червня 2016 року ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18 червня 2016 року № 650/01/4641/2016 за 120 000 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.