Постанова
Іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 263/10503/16-к
провадження № 51-6348км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В.М.,
суддів Єремейчука С.В., Стороженка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Бичкова Я.В. (у режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора Неминущого Олександра Валерійовича на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 листопада 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
виправданого за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 08 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) через недоведеність вчинення злочину.
Цивільний позов ККП "Маріупольтепломережа" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 975 048,40 грн залишено без розгляду.
Вирішено долю речових доказів.
Досудовим слідством ОСОБА_1 обвинувачено в тому, що він, у невстановлені день та час, приблизно у листопаді-грудні 2014 року, перебуваючи на посаді директора ККП "Маріупольтепломережа", будучи службовою особою, маючи достатній досвід перебування на адміністративних посадах, і вищу технічну освіту, будучи обізнаним з принципами організації роботи тепломережі, вступив у попередню злочинну змову, спрямовану на заволодіння грошовими коштами ККП "Маріупольтепломережа" в особливо великих розмірах, з фізичною особою-підприємцем, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження (далі - Особа), з якою перебував у приятельських стосунках.
При цьому Особа здійснювала свою підприємницьку діяльність на підставі запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 22740170000027270 від 02 липня 2001 року та протягом 2015 року використовувала найману працю підпорядкованих йому працівників у кількості 8 осіб.
На виконання плану спільних злочинних дій у невстановлені день та час, приблизно у листопаді-грудні 2014 року, перебуваючи у своєму службовому кабінеті в адміністративній будівлі ККП "Маріупольтепломережа" розташованій на вул. Гризодубової, 1 у м. Маріуполі, Донецької області, ОСОБА_1 узгодив з Особою деталі укладення письмового договору поставки, відповідно до якого ця Особа протягом 2015 року здійснювала постачання на адресу вказаного підприємства виробів колишнього вжитку: металевих суцільнотягнутих труб, насосного обладнання та запірної арматури великого діаметра, натомість у бухгалтерській документації всі ці вироби були відображені й оцінені як нові та сплачені за рахунок коштів ККП "Маріупольтепломережа".
Реалізуючи спільний з Особою злочинний намір, на початку січня 2015 року ОСОБА_1 , якому наперед було відомо про те, що ця Особа не володіє потужностями, які дозволяли йому здійснювати промислове виробництво або ремонт насосного обладнання, запірної арматури та металевих труб, і яка не може гарантувати їх якість у встановленому законом порядку, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи з корисливих мотивів та всупереч інтересам служби, надав вказівку підлеглому працівнику - начальнику відділу матеріально-технічного постачання ККП "Маріупольтепломережа" ОСОБА_2, який знав про злочинні наміри керівника, скласти письмовий проект договору поставки із заздалегідь обраним постачальником - Особою, що ним було виконано.
Надалі 14 січня 2015 року між ККП "Маріупольтепломережа" в особі директора ОСОБА_1 та Особою було укладено договір поставки № 1, згідно з пунктами 1.1 і 2.1 якого постачальник (Особа) зобов`язався протягом 2015 року поставити покупцеві (ККП "Маріупольтепломережа"), товар, якість якого відповідає нормам, стандартам якісних показників і технічних вимог (ДСТУ, ТУ), установлених чинними нормативними актами України й умовами вказаного договору. Крім цього, за п. 4.2 договору поставка товару повинна була супроводжуватися передачею ККП "Маріупольтепломережа" видаткової накладної, відповідних товаросупровідних документів, сертифікатів або паспортів якості, завірених належним чином.
Цього ж дня ОСОБА_1, зловживаючи своїм службовим становищем, припускаючи наявність більш вигідних пропозицій на ринку товарів, ігноруючи дійсні потреби підприємства в постачанні обладнання та пропозиції відділу матеріально-технічного постачання підприємства щодо потенційних постачальників, надав вказівку відділу матеріально-технічного забезпечення ККП "Маріупольтепломережа" скласти на ім`я Особи заявку № 16/07 щодо постачання для виробничих потреб підприємства труби сталевої суцільнотягнутої Ду 219*9-10. Заявку було направлено для виконання на адресу Особи, з боку якої надалі постачання виробів на адресу ККП "Маріупольтепломережа" здійснювалися не на підставі поданих підприємством заявок, обумовлених дійсними потребами підприємства, а на підставі особистих домовленостей між ОСОБА_1 і такою Особою, що ґрунтувалися виключно на їх корисливих інтересах.
На виконання положень зазначеного договору поставки від 14 січня 2015 року № 1 протягом 2015 року Особа поставила на центральний склад ККП "Маріупольтепломережа", розташований на вул. К. Лібкнехта, 185 у м. Маріуполі Донецької області, вироби на загальну суму 975 048,40 грн.
З метою доведення спільного з Особою злочинного наміру до кінця ОСОБА_1 , користуючись повноваженнями керівника підприємства та керуючись виключно корисливими мотивами, надав бухгалтерії ККП "Маріупольтепломережа" доручення оплатити всі пред`явлені Особою рахунки у повному обсязі. Таким чином протягом 2015 року за перелічені вище товари, що були у вжитку та які неможливо використовувати в системах тепломереж підприємства за призначенням, на банківські рахунки Особи за безпосередніми вказівками ОСОБА_1 було перераховано 975 048,40 грн грошових коштів, належних ККП "Маріупольтепломережа". Надалі Особа отримала ці кошти готівкою шляхом їх зняття через мережу банківських установ м. Маріуполя, розпорядилася ними на власний розсуд.
Унаслідок вказаних злочинних дій ОСОБА_1 та Особи ККП "Маріупольтепломережа" було заподіяно шкоду, яка в 600 і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що є особливо великим розміром.
Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 08 листопада 2017 року щодо виправданого ОСОБА_1 - без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 листопада 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 рокуі призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону під час їх ухвалення.
Вважає, що рішення судів неналежно вмотивовані, докази сторони обвинувачення не оцінені з точки зору належності, допустимості та достовірності, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 191 КК.
Так, суд не оцінив в сукупності докази сторони обвинувачення, зокрема щодо отримання ОСОБА_1 значних сум у період заволодіння ним грошовими коштами очолюваного ним підприємства за попередньою змовою з фізичною особою-підприємцем, не надав жодної оцінки протоколам за наслідками проведення негласних слідчих розшукових дій, у тому числі телефонних розмов, не врахував висновків комплексної інженерно-технічної експертизи від 11 липня 2016 року № 12/16, за основу вироку взято дослідження, зроблене на замовлення ОСОБА_3, який не має статусу учасника в цьому кримінальному провадженні.
Також, суд безпідставно визнав як недопустимі докази протоколи негласних слідчих розшукових дій (далі-НСРД), згідно з якими було здійснено документування розмов ОСОБА_1 з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та іншими особами.
Крім цього, неналежним чином вмотивовано висновок суду про відсутність змови ОСОБА_1 з ОСОБА_3, не надано оцінки протоколам НСРД, в яких містяться розмови ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також безпідставно визнано недопустимими доказами висновки експертів у справі. Вказані порушення місцевого суду, на думку прокурора, є істотними.
Апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги формально дослідив докази, на які посилався прокурор, не дав їм належної оцінки, усупереч ст. 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21 лютого 2019 року, безпідставно обґрунтував рішення висновками експертів, наданими стороною захисту, не перевірив належним чином викладених в апеляційній скарзі доводів щодо не відкриття стороною захисту висновків експертів стороні обвинувачення.
Вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 просить суд залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення - без зміни. При цьому зауважив, що ніякої змови з ОСОБА_3 у нього не було, а були звичайні робочі стосунки, рахунки у банках, про які йдеться мова в обвинуваченні, відкриті за довго до початку його роботи у ККП "Маріупольтепломережі".
Представник цивільного позивача ККП "Маріупольтепломережі" ОСОБА_6 направила до суду касаційної інстанції заяву, в якій просить проводити розгляд справи без її участі, касаційну скаргу прокурора задовольнити, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження під час судового засідання
Прокурор Чабанюк Т.В. підтримала частково касаційну скаргу прокурора Неминущого О.В., просила суд скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий судових розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначила, що апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21 лютого 2019 року та не обґрунтував своє рішення.
Виправданий ОСОБА_1 і його захисник заперечували проти доводів касаційної скарги прокурора, просили суд залишити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, виправданого, захисника та перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як визначено ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.