Постанова
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа № 198/452/17
провадження № 51-6545км19
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Мазура М.В., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
в режимі відеоконференції
захисника Михайлюка Б.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2019 року і ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040620000086, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу -
13 липня 2017 року вироком Юр ʼївського районного суду Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 2 ст. 185 КК України - строком на 1 рік;
- ч. 3 ст. 185 КК України - строком на 3 роки;
- ч. 3 ст. 186 КК України - строком на 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, враховуючи вирок Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від
13 липня 2017 року, за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 9 місяців.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено обраховувати з
29 травня 2017 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання за цим вироком зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 18 жовтня 2017 року по 08 січня 2019 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 березня
2017 року о 11:20, перебуваючи на АДРЕСА_2 зайшов на прибудинкову територію будинку
№ 32, за місцем постійного проживання ОСОБА_3, де у нього виник умисел, спрямований на крадіжку чужого майна з житла. Задля реалізації злочинного умислу ОСОБА_1, через незачинені вхідні двері проник у середину будинку та побачив у коридорі майно, що належало потерпілій ОСОБА_3 . Маючи наміри таємно викрасти майно останньої ОСОБА_1 діючи таємно, повторно, з корисливих мотивів, за два рази, виніс за межі прибудинкової території згаданого будинку майно, тим самим вчинивши усі дії, які вважав необхідними для доведення крадіжки до кінця. Перебуваючи біля подвір`я будинку АДРЕСА_2 з чужим майном, не маючи реальної можливості ним розпорядитися, ОСОБА_1 усвідомлюючи, що його злочинні дії, спрямовані на таємне викрадення чужого майна викриті громадянкою ОСОБА_4, ігноруючи вимоги останньої повернути чуже майно, реалізуючи миттєво виникший умисел на скоєння грабіжу, з майном здобутим злочинним шляхом, з місця вчинення кримінального правопорушення втік, маючи реальну можливість ним розпорядитися, тим самим відкрито, повторно, з корисливих мотивів з проникненням у житло викрав майно потерпілої ОСОБА_3, чим заподіяв останній матеріальну шкоду на загальну суму 1362,17 грн.
Крім цього, ОСОБА_1 08 травня 2017 року о 22:00 з метою крадіжки чужого майна прибув до прибудинкової території будинку
АДРЕСА_2 . Після чого,
ОСОБА_1 реалізуючи злочинний умисел, через паркан (огорожу) проник на згадане подвір`я, де відшукав там майно, що належало потерпілій ОСОБА_5, яке таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав. Місце вчинення кримінального правопорушення з майном здобутим злочинним шляхом покинув, розпорядившись ним на власний розсуд, заподіявши тим самим шкоду
ОСОБА_5 на загальну суму 331,66 грн.
Окрім того, 09 травня 2017 року о 23:00 у ОСОБА_1, який у цей час правомірно перебував у будинку АДРЕСА_2, виник умисел, спрямований на крадіжку чужого майна з цього житла, що було власністю потерпілої ОСОБА_6 . Реалізуючи свій злочинний умисел, у зазначений час ОСОБА_1 увійшов до однієї з кімнат будинку, звідки таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав майно, яке належало ОСОБА_6 та з викраденим майном місце вчинення кримінального правопорушення покинув, розпорядившись ним на власний розсуд, заподіявши шкоду ОСОБА_6 на загальну суму 456,03 грн.
Також, 18 травня 2017 року о 18:00 у ОСОБА_1, який у цей час з дозволу потерпілого ОСОБА_7 перебував у його будинку
АДРЕСА_2 , виник умисел, спрямований на крадіжку чужого майна з цього житла. Реалізуючи злочинний умисел ОСОБА_1, скориставшись відсутністю нагляду з боку ОСОБА_7 за своїм майном, відшукав у будинку, з метою подальшої крадіжки, майно останнього, доводячи кримінальне правопорушення до кінця, повторно, з корисливих мотивів викрав майно потерпілого ОСОБА_7, покинувши з майном місце вчинення злочину та розпорядився ним на власний розсуд, заподіявши останньому шкоду на загальну суму 940,37 грн.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року вирок районного суду залишено без зміни.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 08 січня 2019 року по 25 листопада
2019 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, як наслідок, безпідставну кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 186 КК України та на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та його особі, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 186 КК України та в частині призначеного йому покарання.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевим та апеляційним судом безпідставно не взято до уваги його показання про те, що він хоча і викрав майно, яке належить потерпілій ОСОБА_3, проте не мав на це умислу. Також стверджує, що викраденим майном він не розпорядився на власний розсуд, оскільки одразу його повернув. У зв`язку з наведеним, на його думку, він вчинив крадіжку, а тому його дії суд безпідставно кваліфікував за ч. 3 ст. 186 КК України.
При цьому засуджений вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні своїх рішень не звернули уваги на розбіжності в показаннях свідка ОСОБА_4 на підтвердження його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та як результат в основу своїх рішень поклали неправдиві показання вказаного свідка.
Зазначає, що суд першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання і клопотання його захисника про проведення слідчого експерименту із свідком ОСОБА_4 .
Також вважає, що місцевим судом неправильно застосовано положення ч. 5
ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі - Закон №838-VIII) при зарахуванні йому у строк покарання строку його попереднього ув`язнення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу з доповненнями не надходило.
В судовому засіданні захисник підтримав подану касаційну скаргу з доповненнями засудженого, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, у зв`язку з чим судові рішення в цій частині колегією суддів
не перевіряються.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги з доповненнями засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3
ст. 186 ККУкраїни, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, судами належним чином перевірялися доводи ОСОБА_1 щодо неправильної кваліфікації його дій, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, поєднаний з проникненням у житло, тобто за ч. 3 ст. 186 КК України, що були спростовані з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення. Так, судами зроблені правильні висновки про те, що засуджений розпочав свої дії як таємне викрадення майна з будинку потерпілої