Постанова
Іменем України
21 травня 2020 року
м. Київ
справа № 640/20176/15-ц
провадження № 61-7747св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року у складі судді Діденко С. А. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2017 року у складі суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому після його уточнення 20 січня 2016 року просив визнати недійсним внаслідок помилки договір дарування частини житлового будинку від 27 лютого 2008 року № 106, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горільчаник І. М., за яким ОСОБА_3 від його імені на підставі довіреності від 23 січня 2008 року № 88 подарував ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; поновити його право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказав, що, підписуючи довіреність від 23 січня 2008 року № 88, якою передбачено право ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подарувати ОСОБА_1 належну йому частину житлового будинку АДРЕСА_1 , помилявся і не розумів юридичне значення цього документу, не усвідомлював, що після підписання цього документу він має звільнити своє домоволодіння та передати ключі від нього ОСОБА_1 . На неправильне сприйняття умов договору дарування вплинув його похилий вік (90 років), безпорадний стан здоров`я, потреба в сторонньому догляді. Він вважав, що ОСОБА_1 і в подальшому буде йому матеріально допомагати, підтримувати добросусідські відносини, а він залишиться власником свого майна. На теперішній час частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у його повному володінні та користуванні. Про укладення спірного договору його не повідомлено, у подальшому він продовжував володіти вказаною часткою житлового будинку. Про те, що він вже не є власником своєї частки житлового будинку, випадково дізнався у 2013 році при зверненні до КП "Харківводоканал" для проведення води у домоволодіння АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішеннямКиївського районного суду м. Харкова від 02 березня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 27 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горільчаник І. М., за яким від імені ОСОБА_2 подаровано ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних прибудов по АДРЕСА_1 . Поновлено право власності ОСОБА_2 на 1/3 частини вказаного будинку.
Рішення суду мотивовано тим, що волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору дарування не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Цьому сприяло те, що позивач помилявся з приводу обставин та дій, для яких була видана ним довіреність, якою було передбачено право довіреної особи здійснити дарування його майна сторонній особі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд розглядав справу неодноразово.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом обґрунтовано встановлено і ці обставини відповідачем не спростовані, що позивач не був обізнаний про укладення спірного договору дарування, що між сторонами склалися довірливі стосунки з приводу надання відповідачем допомоги позивачу, який перебував у похилому віці, стосовно оформлення на ім`я ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку спірного домоволодіння, після чого позивач отримав від відповідача фотокопії правовстановлюючих документів і продовжував вказаною часткою користуватися, про що свідчать також надані відповідачем і досліджені апеляційним судом за участю сторін світлини, що підтверджують наявність у спірному домоволодінні особистих речей позивача. Крім того, як вбачається із наданої позивачем нотаріальним чином посвідченого заповіту від 06 квітня 2012 року, він заповів на випадок своєї смерті належну йому 1/3 частку у праві спільної власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, своїй дочці - ОСОБА_5, що свідчить про те, що й після укладення спірного договору дарування позивач вважав своєю власністю вказану нерухомість. Із наданих позивачем квитанцій вбачається, що протягом 2010-2017 років він сплачував за споживання електроенергії за вищевказаною адресою. Крім того, як безспірно встановлено апеляційним судом, після укладення спірного договору позивачу всупереч статті 1006 ЦК України не було передано копію спірного договору дарування. З огляду на те, що у тексті довіреності від 23 січня 2008 року № 88 право довірених осіб подарувати ОСОБА_1 належну позивачеві частину житлового будинку АДРЕСА_1 записана між іншими об`ємними за змістом повноваженнями, які стосуються права вести справи ОСОБА_2 в усіх судових установах, що значно в цілому ускладнює сприйняття змісту цього документу позивачем, як людиною похилого віку, інвалідом ІІ групи, тяжко хворою людиною, яка потребує сторонньої допомоги і довірилася відповідачу в питаннях оформлення права власності позивача. Тому, з урахуванням помилки позивача стосовно наявності у нього права власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1, яка виникла не з його вини внаслідок відсутності у нього оригіналів правовстановлюючих документів та неповідомлення йому довіреною особою про укладення спірного договору дарування, відсутності у позивача юридичної обізнаності, фактичного продовження позивачем після укладення спірного договору користуватися де-юре подарованою часткою жилого будинку, проти чого відповідач не заперечував, підтверджує висновки суду про те, що ОСОБА_2 добросовісно помилився стосовно повноважень, які були надані ОСОБА_3 за довіреністю № 88, та змісту попередньо досягнутої між ними угоди про укладення спірного договору дарування, що в цілому свідчить про відсутність у позивача волі на укладення безоплатного договору дарування.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді цієї справи позивач не повідомив суд про те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів (довіреності та договору дарування) недійсними та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Крім того, позивач обізнаний щодо існування оспорюваного правочину ще у 2009 році. ОСОБА_2 у спірному домоволодінні не проживає.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди установили, що ОСОБА_2 на час укладення оспорюваного договору належало право власності на 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 . При цьому 1/9 частини будинку належали на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 26 жовтня 2002 року за реєстровим № 3-1229 та зареєстрованого в КП "ХМБТІ" 15 листопада 2002 року; 1/9 частини - на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2007 року (справа № 2-6193/07/01) та зареєстрованого в КП "ХМБТІ" 25 грудня 2007 року; 1/9 частини - на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горільчаник І. М. 08 лютого 2008 року, реєстровий № 69 та зареєстрованого КП "ХМБТІ" 11 лютого 2008 року.