Постанова
Іменем України
21 травня 2020 року
м. Київ
справа № 453/497/16-ц
провадження № 61-44525св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2018 року у складі судді Ясінського Ю. Є. та постанову апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2018 року у складі суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Сколівська державна нотаріальна контора,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, в якому просив: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 04 листопада 1988 року нотаріусом Сколівської державної нотаріальної контори, в частині зазначення ідеальних часток спадкоємців у спадковому майні; визнати за ним право власності на мансардні приміщення загальною площею 43,41 кв. м в будинку "А-1", розташованого в АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 та змінити ідеальні частки в спадковому майні - житловому будинку відповідно заповіту спадкодавця.
В обгрунтування позовних вимог зазначав, що за життя 25 жовтня 1985 року його мати - ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого 1/3 частину будинку та мансарду заповіла йому, а 2/3 частини будинку та грошові вклади - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 їх мати померла. Батько ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті матері відкрилась спадщина на належний їй на праві власності житловий будинок в АДРЕСА_1 . 04 листопада 1989 року нотаріусом Сколівської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, де не враховано розпорядження заповідача щодо передачі йому у власність мансардних приміщень будинку. Всі ці роки відповідач погоджувалась, що він є власником мансардних приміщень. Між ними склався певний порядок користування будинком. Вони провели добудову до нього, будинок облаштований двома входами. Він займає частину приміщень на першому поверсі та всі мансардні приміщення. У 2015 року він звернувся до відповідачки з проханням вирішити питання з мансардою, але вона почала оспорювати його право на користування нею і вважає таку спільною власністю. Така обставина порушує його права як власника, тому звернувся до суду з позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що при видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач ОСОБА_1 не заперечував щодо проведеного розподілу будинку, угода між спадкоємцями про поділ спадкового майна не укладалась, позивач не звертався до суду про поділ часток відповідно до заповіту, протягом встановленого строку, а звернувся до суду з позовом за спливом 28 років після видачі оспорюваного свідоцтва та просить внести зміни до свідоцтва про право на спадщину, що не може бути застосовано судом, оскільки відносини спадкування у даному випадку регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), нормами якого не передбачено внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановоюапеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуване свідоцтво видано на ім`я позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 листопада 1988 року.Відтак, право на звернення до суду із зазначеним позовом виникло у позивача ще у 1988 році. З даним позовом позивач звернувся 11 квітня 2016 року через 28 років з моменту видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто, з порушенням строку, передбаченого законом. З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги про те, що перебіг строку позовної давності у даному випадку починається з 2015 року, коли ОСОБА_2 почала оспорювати право позивача на володіння та користування мансардними приміщеннями будинку, не заслуговують на увагу. За таких обставин та приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності для звернення із заявленими ним позовом, та, зважаючи на те, що пропущення такого строку є підставою для відмови в позові, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що воля заповідача була спрямована на залишення йому мансардних приміщень будинку, що залишив без уваги нотаріус при видачі свідоцтва про парво на спадщину. Його право на мансарду відповідач оспорює лише з 2015 року, а тому він не пропустив строк звернення до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-ІХ).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди установили, що 25 жовтня 1985 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого 1/3 частину і мансарду належного їй будинку в АДРЕСА_1, заповіла сину ОСОБА_1, 2/3 частини цього ж будинку і грошові вклади, які знаходяться в ощадних касах, заповіла дочці ОСОБА_2 . Даний заповіт посвідчено в лікарні на прохання хворого заповідача і підписано в його присутності та присутності секретаря виконкому В. Синьовидненської селищної ради, зареєстровано в реєстрі за № 10.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 (а.с. 8).
Після її смерті відкрилась спадщина на майно, а саме - житловий будинок в АДРЕСА_1, ( АДРЕСА_1 .