ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 200/12041/17
провадження № 61-12507св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року, ухвалене у складі судді Шевцової Т. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл" (далі - ТОВ "Український Рітейл") про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 16 грудня 2013 року вона працювала у ТОВ "Український Рітейл" на посаді директора департаменту внутрішнього контролю. У жовтні 2016 року роботодавець повідомив її про істотні зміни умов праці з 3 січня 2017 року. З новими умовами праці вона не погодилась, у зв`язку з чим відмовилась підписувати відповідне повідомлення.
24 квітня 2017 року вона надіслала відповідачу листа, у якому зазначала про відсутність на робочому місці з 24 квітня 2017 року з підстав відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. На думку позивача, роботодавець після отримання вказаного листа мав вчинити дії з припинення трудового договору і остаточно провести з нею розрахунок, однак товариство будь-яких дій не вчинило. 9 червня 2017 року вона повторно направила листа про відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Також посилалась на те, що за період роботи у товаристві у неї є невикористана основна та додаткова відпустки. 25 травня 2017 року позивач направила роботодавцю вимогу про здійснення розрахунку та видачу трудової книжку, що відповідачем виконано не було.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просила стягнути з ТОВ "Український Рітейл" на її користь 269 714,29 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 91 897,44 грн компенсації за невикористану відпустку, а також 96 000 грн вихідної допомоги.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинені, позивач не є звільненим працівником, а відтак, підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших виплат немає.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 5 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 червня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Зокрема, заявник вказувала на те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці є підставою для припинення трудового договору.
На думку заявника, суди не врахували зазначені норми закону, тому дійшли помилкового висновку про продовження трудових відносин.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працювала у ТОВ "Український Рітейл" на посаді директора департаменту внутрішнього контролю.
21 жовтня 2016 року ТОВ "Український Рітейл" видано наказ № 325к про зміну умов праці, відповідно якого з 3 січня 2017 року змінено найменування посади директора департаменту внутрішнього контролю на ревізора ревізійно-аналітичної групи департаменту безпеки, розмір окладу якого встановлено на рівні 8 200 грн, затверджено посадову інструкцію ревізора, надано вказівку на ознайомлення директора департаменту внутрішнього контролю ОСОБА_2 зі змінами умов праці.
Того ж дня ОСОБА_2 вручено повідомлення про зміну суттєвих умов праці, що підтверджено підписом позивача в графі про ознайомлення, однак у графах щодо надання згоди на зміну умов праці або про відмову від продовження роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці позивач свого підпису не поставила, обравши бездіяльну поведінку.
14 грудня 2016 року ТОВ "Український Рітейл" вручено позивачу пропозицію про переведення на посаду керівника ревізійно-аналітичної групи. Цим же листом встановлено строк до 15 грудня 2016 року для надання відповіді.
29 грудня 2016 року співробітниками ТОВ "Український Рітейл" складено акт щодо відмови ОСОБА_2 висловити своє рішення про продовження чи відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною суттєвих умов праці.
27 квітня 2017 року ТОВ "Український Рітейл" отримало лист від позивача про те, що її відсутність на робочому місці з 24 квітня 2017 року необхідно сприймати як відмову від прийняття пропозиції про зміну суттєвих умов праці.
5 травня 2017 року відповідач надіслав на адресу позивача лист, у якому зазначив, що зміст листа від 24 квітня 2017 року є незрозумілим, у випадку відмови від продовження праці позивач мала зазначити про це.
З листа від 23 травня 2017 року суди встановили, що позивач відмовилась складати заяву про відмову від продовження роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці.
Листом від 9 червня 2017 року відповідач повторно запропонував позивачу скласти заяву саме про відмову від продовження роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці.
Також судами попередніх інстанцій з табелів обліку робочого часу встановлено, що з 31 січня 2016 року до 30 квітня 2017 року ОСОБА_2 обіймала посаду директора департаменту внутрішнього контролю та, починаючи з 26 грудня 2016 року, припинила виходити на роботу у зв`язку з хворобою (з 26 грудня 2016 року до 31 грудня 2016 року, з 23 січня 2017 року до 27 січня 2017 року, з 1 березня 2017 року до 10 березня 2017 року) та з інших причин, а починаючи з 1 травня 2017 року до 31 грудня 2017 року позивач вчиняє прогули.
Вирішуючи справу, суди встановили, що фактично трудові правовідносини між сторонами не припинено, доказів повернення позивачу трудової книжки матеріали справи не містять.
Згідно з витягом з розрахунково-платіжної відомості, востаннє заробітну плату ОСОБА_2 нарахували у грудні 2016 року.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Частина перша статті 15 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами, передбачала, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.