ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 904/4664/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Малашенкова Т.М., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - Білобловського С.В.,
відповідача - Талаконова К.В.,
третя особа - 1 - не з`явився,
- 2 - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
(суддя - Красота О.І.)
від 12.11.2019
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий - Білецька Л.М., судді - Вечірко І.О., Парусніков Ю.Б.)
від 18.02.2020,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - 1) приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучер Аліна Анатоліївна, 2) приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Яцишин Андрій Миколайович,
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
В С Т А Н О В И В:
у жовтні 2018 року ТОВ "Серединецьке" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Агротек" про визнання виконавчого напису від 27.09.2018 за № 4043, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучер А.А., таким, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений виконавчий напис нотаріуса не відповідає вимогам статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтям 87-89 Закону України "Про нотаріат", пункту 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Спір у справі розглядався господарськими судами неодноразово.
Постановою Верховного Суду від 27 червня 2019 року були скасовані рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2019 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 04.04.2019 про відмову в задоволенні позову. Передаючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, суд касаційної інстанції вказав, що суди не з`ясували на підставі якого пункту Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 та на підставі яких документів згідно з чинним законодавством нотаріус вчинив спірний виконавчий напис та чи відповідав поданий лізингодавцем для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу пакет документів Переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.02.2020, позов задоволено. Визнано виконавчий напис, який вчинений 27.09.2018 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучер Аліною Анатоліївною за №4043, таким, що не підлягає виконанню.
Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що виконавчий напис від 27.09.2018 за № 4043 вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучер А.А. з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172, яка передбачає стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами, проте укладений між сторонами договір фінансового лізингу №9АФ-14 від 14.03.2014 не був нотаріально посвідченим.
У квітні 2020 року ТОВ "Агротек" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанції. Скаржник вважає, що норми Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачають право лізингодавця як відмовитися від договору лізингу та вимагати від лізингоодержувача повернення предмета лізингу у безспірному порядку, так і стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому, Закон України "Про фінансовий лізинг", який є спеціальним законом, що регулює правовідносини сторін, які виникли з договору фінансового лізингу, не пов`язує право лізингодавця на стягнення з лізингоодержувача простроченої заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса з формою відповідного договору фінансового лізингу. Зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній.
Під час касаційного розгляду справи ТОВ "Агротек" подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з тим, що справа № 904/4664/18 містить виключну правову проблему. У клопотанні ТОВ "Агротек" стверджує, що існує потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики стосовно питання правомірності вчинення нотаріусом виконавчого напису про стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі договору лізингу, укладеного у простій письмовій формі.
Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників. Тобто, правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів не вбачає, що правова оцінка правомірності вчинення нотаріусом виконавчого напису про стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі договору лізингу, укладеного у простій письмовій формі вплине на формування єдиної правозастосовчої практики, правові питання, що виникли при вирішенні спору у справі будуть мати принципове значення у забезпеченні сталого розвитку права. Доводи, наведені ТОВ "Агротек" у згаданому клопотанні, не містять належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.
Оскільки ТОВ "Агротек" не доведено існування виключної правової проблеми, у зв`язку з якою необхідно передати справу до Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд відмовляє у задоволенні цього клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, встановивши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 14.03.2014 між ТОВ "Агротек" (лізингодавець) та ТОВ "Серединецьке" (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 9АФ-14, в порядку та на умовах, якого лізингодавець зобов`язався передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (майно), а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі.
У пункті 1.1 договору сторони погодили, що найменування, марка, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в додатку № 1 "Специфікація".
Відповідно до умов договору та специфікації майна до нього лізингоодержувач прийняв у лізингодавця за актом приймання-передачі від 24.03.2014 в редакції додаткової угоди до акту від 01.04.2014 у платне користування майно (техніку) на загальну суму 988 800,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті з урахуванням ПДВ складає суму 10 651 606,53 грн, а саме:
- оприскувач John Deere 4730, сер. № 1Т04730ХED0028851, 2013 р.в., вартістю 329 600,00 доларів США з урахуванням ПДВ, що дорівнювала 3 550 535,51 грн з урахуванням ПДВ;
- оприскувач John Deere 4730, сер. № 1Т04730ХTD0028853, 2013 р.в., вартістю 329 600,00 доларів США з урахуванням ПДВ, що дорівнювала 3 550 535,51 грн з урахуванням ПДВ;
- оприскувач John Deere 4730, сер. № 1Т04730ХРD0028854, 2013 р.в., вартістю 329 600,00 доларів США, з урахуванням ПДВ, що дорівнювала 3 550 535,51 грн з урахуванням ПДВ.
Згідно з пунктами 3.1, 3.4 договору усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов цього договору та додатку № 2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору, в якому встановлюються розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів. Сума чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в доларах США), зазначеної в графіку, виходячи з міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в графіку (надалі-міжбанківський курс графіку). Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті або залишаються несплаченими, згідно з договором.
Відповідно до пункту 8.1.1 договору у редакції додаткової угоди № 2 від 13.07.2016 у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 365 процентів річних від суми простроченого лізингового платежу.
30.03.2018 сторони уклали між собою додаткову угоду № 5 до вищевказаного договору фінансового лізингу, у пункті 3 якої погодили, що прострочену заборгованість зі сплати чергових лізингових платежів (включаючи штрафні санкції за договором) згідно з графіком внесення лізингових платежів за період з лютого 2015 року по листопад 2017 року в розмірі 735 464,50 доларів США, що складається з: суми, яка компенсує частину вартості предмету лізингу - 640 302,91 доларів США, платежу як винагороди (комісії) за отримане у лізинг майно - 25 257,96 доларів США, штрафних санкцій - 69 903,63 доларів США, лізингоодержувач зобов`язується сплатити у такому порядку:
1) 166 928,84 доларів США - в строк до 20.04.2018;
2) 166 928,84 доларів США - в строк до 20.05.2018;
3) 211 164,99 доларів США - в строк до 20.07.2018;
4) 105 443,39 доларів США - в строк до 20.11.2018;
5) 52 721,69 доларів США - в строк до 20.03.2019;
6) 26 360,85 доларів США - в строк до 20.05.2019;
7) 5 915,90 доларів США - в строк до 20.06.2019.
Отже, станом на 30.03.2018 у позивача існувала прострочена заборгованість з лізингових платежів перед відповідачем, тобто позивач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором фінансового лізингу, що сторонами не заперечується.
Після підписання сторонами додаткової угоди № 5 від 30.03.2018 до договору фінансового лізингу лізингоодержувач (позивач) не здійснив оплату, зокрема, платежу в розмірі 211 164,99 доларів США, що за міжбанківським курсом станом на 09.08.2018 становило 5 736 296,95 грн.
Станом на 10.08.2018 загальна прострочена заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем за квітень, травень та липень 2018 року (з урахуванням платежу в розмірі еквіваленту 211 164,99 доларів США) становила еквівалент 290 882,78 доларів США, що за міжбанківським курсом станом на 09.08.2018 становило 7 901 830,69 грн.
З підстав наявності у лізингоодержувача заборгованості за договором фінансового лізингу, лізингодавець - ТОВ "Агротек" 27.09.2018 звернулось до приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Кучер А.А. з заявою № 2709/18-1 від 27.09.2018 про вчинення виконавчого напису, в якій, посилаючись на положення статті 87 Закону України "Про нотаріат", статтю 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", пункт 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999, просило вчинити виконавчий напис щодо стягнення з ТОВ "Серединецьке" на користь ТОВ "Агротек" заборгованості зі сплати лізингових платежів в сумі 7 901 830,69 грн, суми процентів річних у розмірі 2 872 274,70 грн та в загальній сумі 10 775 105,39 грн за договором фінансового лізингу № 9АФ-14 від 14.03.2014; період, за який проводиться стягнення: з 21.04.2018 по 27.09.2018.