ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/238/19
Провадження № 11-1215заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О. Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
позивача ОСОБА_1,
представників:
позивача - адвоката Оприска М. В.,
відповідача - Русакової І. Г.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року (судді Шарапа В. М., Бевзенко В. М., Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Галицький районний суд м. Львова, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та нечинним рішення і
ВСТАНОВИЛА:
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами визнати протиправним та нечинним рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 04 квітня 2019 року № 1044/0/15-19 "Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду міста Львова" (далі - Спірне рішення).
Наголошуючи на протиправності Спірного рішення, позивач, зокрема, зазначив, що частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачені виключні підстави для відмови ВРП у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, для встановлення яких остання повинна керуватись власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатом на посаду судді та його особистих якостей. Водночас з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини позивач наголошує на тому, що рішення ВРП у його персональному випадку повинно відповідати критеріям об`єктивності та обґрунтованості, а законодавство, яке регулює її повноваження - критеріям щодо "якості закону" та принципу юридичної визначеності.
Вважає покликання у Спірному рішенні на велику кількість скасованих в апеляційному порядку судових рішень, постановлених позивачем на посаді судді, безпідставним, а оцінку законності цих судових рішень, правильність висновків суду щодо обставин справи та оцінки доказів - неприпустимою.
Посилається на непослідовність практики Ради при ухваленні рішень за результатами розгляду рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про призначення суддів за подібних обставин, що, на його думку, свідчить про порушення принципу рівності перед законом.
Указує й на те, що Спірне рішення мотивоване неодноразовим розглядом питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Але відповідач не надав значення тому, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за наслідками порушених стосовно нього дисциплінарних проваджень лише один раз, а в решті випадків дисциплінарне провадження було або закрито, або ухвалювалися рішення про відмову у притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 22 жовтня 2019 року позов задовольнив.
З погляду суду першої інстанції, приймаючи Спірне рішення, ВРП не мала достатніх правових підстав для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII.
3. ВРП не погодилася із зазначеним рішенням суду і подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
На переконання ВРП, суд не мав правових підстав для визнання протиправним і скасування ухваленого нею рішення, а зроблені судом висновки є необґрунтованими.
Зазначає, що на Раду покладено обов`язок з формування високопрофесійного корпусу суддів, представники якого мають викликати довіру у громадян. Наявність або відсутність сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики, а також наявність обставин, які можуть викликати суспільну недовіру до суду, у випадку призначення кандидата на посаду судді ґрунтується на внутрішній оцінці кожного члена ВРП, який бере участь у голосуванні й ухваленні рішення, сукупності усіх чинників, які стосуються кандидата.
На думку відповідача, не можуть бути предметом оцінки судом дискреційні повноваження ВРП.
Прийняттю Спірного рішення передувала оцінка Радою обставин, що стосувались конкретного кандидата, які своєю чергою викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.
Наголошує, що відомості щодо інших кандидатів на посаду судді, а також їх оцінка ВРП мають індивідуальний характер, що спростовує твердження суду про непослідовність практики ВРП при прийнятті рішень за результатами розгляду рекомендацій ВККС щодо призначення суддів за подібних обставин.
ВРП наголосила, що у Спірному рішенні містяться посилання на підстави відмови у внесенні Президенту України відповідного подання та мотиви, з яких ВРП дійшла таких висновків.
4. ВККС надіслала пояснення на апеляційну скаргу, у якому повідомляє про результати проведеного відносно судді ОСОБА_1 кваліфікаційного оцінювання, які, на думку Комісії, є переконливим підтвердженням відповідності цього судді займаній посаді, з огляду на що було прийнято відповідне рішення від 31 липня 2018 року № 1415/ко-18.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначаючи мотиви, подібні тим, що висловлені в позовній заяві, наголошує на підставності оскаржуваного судового рішення.
5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 листопада 2019 року відкрила апеляційне провадження у зазначеній справі, ухвалою від 03 грудня 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні, а ухвалою від 28 квітня 2020 року - в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні представник ВРП підтримала доводи апеляційної скарги, послалася на наведені в ній аргументи й просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та його представник просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.
6. У цій справі встановлені фактичні обставини, які стисло можна викласти таким чином.
Президент України Указом від 18 жовтня 2013 року № 571/2013 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Сніжнянського міського суду Донецької області строком на п`ять років. До виконання повноважень на посаді судді зазначеного суду позивач не приступив.
Президент України Указом від 14 лютого 2015 року № 81/2015 перевів ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова в межах п`ятирічного строку.
Відповідно до наказу Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2015 року № 11/К ОСОБА_1 визнаний таким, що приступив до виконання обов`язків на посаді судді цього суду з 24 лютого 2015 року.
ВККС рішенням від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, й позивача.
ВККС рішенням від 31 липня 2018 року № 1415/ко-18 визначила, що суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання набрав 756,6 бали та визнаний таким, що відповідає займаній посаді.
Цей же орган рішенням від 22 жовтня 2018 року № 479/дс-18 рекомендував призначити ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова.
07 листопада 2018 року рекомендації ВККС щодо позивача надійшли до ВРП для розгляду.
За результатами перевірки матеріалів стосовно внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова член ВРП ОСОБА_2. склав висновок від 11 лютого 2019 року, у якому містилася пропозиція Раді ухвалити рішення про відмову у внесенні подання відносно позивача.
ВРП Спірним рішенням відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Галицького районного суду м. Львова.
Рада, коли ухвалювала це рішення, виходила з наявності підстав, передбачених частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII, для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді Галицького районного суду м. Львова, оскільки за результатами розгляду рекомендації ВККС відповідач установив відомості, які не були предметом розгляду ВККС та викликали обґрунтований сумнів стосовно відповідності позивача критерію доброчесності, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на посаду судді.
У Спірному рішенні Рада зазначила, що під час аналізу судових рішень за даними Єдиного державного реєстру судових рішень виявлено, що за 2018 рік суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 ухвалив постанови, якими особи, що визнавалися винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 483 Митного кодексу України (далі - МК України) та пов`язаних з переміщенням товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю з використанням транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), звільнялися від адміністративної відповідальності або до них не застосовувалося стягнення у вигляді конфіскації транспортних засобів (справи № 461/5856/18, № 461/5837/18, № 461/5830/18, № 461/5840/18, № 461/4207/18, № 461/1633/18, № 461/1624/18, № 461/1621/18, № 461/3793/18, № 461/3550/18, № 461/3333/18, № 461/2382/18, № 461/2388/18, № 461/1045/18, № 461/2619/18, № 461/531/18, № 461/6055/17, № 461/5693/17, № 461/5705/17, № 461/5707/17).
У 2017 році вказаний суддя ухвалив 17 таких постанов (справи № 461/4461/17, № 461/2320/17, № 461/6044/17, № 461/6833/17, № 461/4819/17, № 461/7486/17, № 461/1405/17, № 461/331/17, № 461/7684/17, № 461/91/17, № 461/3098/17, № 461/8728/17, № 461/2494/17, № 461/4819/17, № 461/4303/17, № 461/8062/17, № 461/3441/17).
В окремих випадках суддя ОСОБА_1 конфісковував лише колеса транспортних засобів (справи № 461/6045/17, № 461/6046/17, № 461/997/17), у яких було влаштовано сховища (тайники), що, на думку відповідача, суперечить положенням статті 483 МК України, яка передбачає конфіскацію саме транспортних засобів, а не окремих їх складових частин чи конструктивних елементів.
Справи зазначеної категорії (у яких винні особи фактично звільнялися від найбільш суворого стягнення, яке їм загрожувало) становили значну частину від загальної кількості справ за статтею 483 МК України, розглянутих суддею ОСОБА_1
Різкі відмінності у практиці застосування одних і тих самих положень матеріального закону протягом нетривалого часу, істотне відхилення від достатньо чітких і однозначних положень закону, які не можуть бути пояснені текстом судового рішення, на думку ВРП, здатні підірвати довіру до суду, особливо враховуючи те, що невмотивовані відхилення від тексту закону супроводжувалися звільненням осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, від найбільш суворого стягнення, що їм загрожувало - конфіскації транспортного засобу із влаштуванням тайника, що використовувався для незаконного переміщення товарів через митний кордон.
Рада констатувала також, що за відомостями суддівського досьє "Інформація про підстави скасування судових рішень, ухвалених суддею ОСОБА_1, починаючи з 01 січня 2012 року", за період здійснення суддею ОСОБА_1 правосуддя у Галицькому районному суді м. Львова скасовано 124 судових рішення, які він постановив (ухвалив), змінено 6 судових рішень.
ВРП відзначила, що на тлі нетривалого здійснення правосуддя в Галицькому районному суді м. Львова (лише три роки шість місяців) така велика кількість скасованих апеляційних судом судових рішень може вказувати на обставини, які можуть викликати обґрунтований сумнів у відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.
Ще підставами на підтвердження обґрунтованості сумнівів щодо відповідності позивача критерію доброчесності ВРП визнала й те, що дії останнього неодноразово були предметом розгляду дисциплінарних органів. Із цього приводу Рада встановила, що Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 22 жовтня 2018 року № 3188/2дп/15-18 залишила без розгляду дисциплінарну скаргу стосовно дій судді ОСОБА_1, Перша Дисциплінарна палата рішенням від 04 січня 2019 року № 1/1дп/15-19 відмовила у притягненні судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності. Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 20 лютого 2019 року № 510/3дп/15-19 відкрила стосовно судді ОСОБА_1 дисциплінарну справу, розгляд якої на час прийняття Спірного рішення не був закінчений.
Рада рішенням від 11 вересня 2018 року № 2866/0/15-18, яке ухвалила за результатами перегляду рішення Першої Дисциплінарної палати про відмову у притягненні його до дисциплінарної відповідальності, притягнула позивача до дисциплінарної відповідальності у виді попередження.
7. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції керувався такими нормативними положеннями.
Відповідно до статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Тобто саме на ВРП законодавством покладено обов`язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя.
Згідно із частинами першою, другою статті 36 Закону № 1798-VІІІ призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП, яка ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
Частиною першою статті 37 Закону № 1798-VІІІпередбачено, що рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП.
Частиною третьою статті 37 Закону № 1798-VІІІвстановлено, що рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо:
1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;
2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIIВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:
1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням;
2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
Із застосуванням системного аналізу наведених правових норм суд підсумував, що відмова у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду з підстав, визначених нормою пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, можлива за умови, якщо ВРП під час розгляду рекомендацій ВККС у встановленому законом порядку отримає обґрунтовані відомості щодо наявності небезпідставного сумніву стосовно відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, які не були предметом розгляду ВККС або яким ВККС не було надано належної оцінки в межах процедури кваліфікаційного оцінювання.
Далі суд зазначив, що згідно із частиною двадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Зокрема, частиною двадцять першою цієї статті передбачено, що рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.
В аспекті означених підстав оскарження рішення ВРП суд зазначив, що на виконання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) перевірятиме, чи прийняте Спірне рішення Ради: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
8. На підставі встановлених фактичних обставин та зумовлених ними нормативного регулювання спірних правовідносин суд першої інстанції наголосив, що, вирішуючи спір про правомірності відмови ВРП внести подання про призначення судді на посаду, суд, надаючи йому юридичну оцінку, має повну юрисдикцію, яка не обмежується лише з`ясуванням наявності визначених Законом № 1402-VIII формальних підстав, для скасування такого рішення. Суд повинен також ретельно дослідити дотримання ВРП під час прийняття Спірного рішення пункту 3 частини дев`ятнадцятої статті 79 цього Закону щодо його вмотивованості. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.