Постанова
Іменем України
21 травня 2020 року
м. Київ
справа № 336/7156/16-ц
провадження № 61-45267св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство "Мотор Січ",
треті особи: територіальна громада в особі Запорізької міської ради, п`ята Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізький обласний державний нотаріальний архів,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Шевченківького районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року в складі судді Щасливої О. В. і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 10 червня 1992 року між Запорізьким підприємством "Мотор Січ", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Мотор Січ" (далі - ПАТ "Мотор Січ"), і ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивований тим, що в зазначеній квартирі на момент укладення оспорюваного правочину були зареєстровані та постійно проживали ОСОБА_6, смерть якого відбулася ІНФОРМАЦІЯ_1, дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, син ОСОБА_6 - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, син ОСОБА_6 - ОСОБА_3, донька ОСОБА_6 - ОСОБА_2, неповнолітня дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Продаж спірної квартири відбувався відповідно до Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання, ремонт, яке передбачало надання письмової згоди членів сім`ї наймача житла, які проживають разом з ним, на придбання наймачем цього житла.
Однак, жоден з членів сім`ї, які проживали разом з ОСОБА_6, такої згоди не давав, що підтверджує, зокрема, той факт, що ОСОБА_2 у той період не знаходилася в м. Запоріжжі, працюючи в районі Крайньої Півночі. Її право на користування житлом зберігалося за нею на підставі охоронного свідоцтва від 20 грудня 1991 року, що діяло до 06 листопада 1994 року. З матір`ю протягом дії охоронного свідоцтва знаходилася її неповнолітня дочка - ОСОБА_1 .
Оскільки договір купівлі-продажу між Запорізьким підприємством "Мотор Січ" і ОСОБА_6 не відповідає закону про необхідність згоди членів сім`ї наймача на набуття ним у власність квартири, а також порушує право неповнолітньої особи, якою на час вчинення правочину була ОСОБА_1, на право користування житлом, цей договір є недійсним відповідно до статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), що діяв на момент його укладення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений з дотриманням вимог законодавства, що діяло на момент укладення спірного договору. Права позивачів не були порушені укладенням оспорюваного договору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наймач житла ОСОБА_6 набув право власності на спірну квартиру не в порядку її приватизації, а відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 02 грудня 1988 року № 1400"Про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду" та Положення про продаж громадянам в власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого Радою Міністрів Української РСР і Української республіканською радою професійних спілок від 19 травня 1989 року №142. Цей правочин не вплинув на житлові права позивачів і не позбавив їх можливості придбати інше житло у власність в порядку приватизації, не призвів до втрати ними права користування житлом.
Дозвіл адміністрації підприємства "Мотор-Січ" на продаж квартири ОСОБА_6 викладений у наказі від 24 червня 1992 року №317, свідчить про те, що на час прийняття адміністрацією вказаного рішення остання була обізнана зі складом сім`ї наймача. Відсутність письмової згоди повнолітніх членів сім`ї наймача на придбання спірної квартири у власність унеможливлювала прийняття адміністрацією відповідного рішення. Цей наказ адміністрації підприємства позивачі не оскаржували, доказів його неправомірності суду не надавали.
Та обставина, що в архіві підприємства і в нотаріальному архіві не збереглися документи, на підставі яких вчинено оспорюваний правочин, не свідчить про порушення адміністрацією підприємства і державним нотаріусом Положення від 19 травня 1989 року №142.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі-продажу вчинено без згоди органів опіки і піклування, чим порушені права ОСОБА_1, яка на час укладення правочину була неповнолітньою, є безпідставними. Набуття наймачем ОСОБА_6 житла у власність не є відчуженням житла і не призвело до звуження житлових прав його неповнолітньої онуки. Остання не була учасником спірного правочину, її дід набував житло у власність, а не відчужував його, а тому і згода органів опіки і піклування на вчинення правочину наймачем квартири за діючим на той час законодавством не передбачалася.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є також неспроможними, оскільки вказані порушення не призвели до неправильного вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів позивачів у суді першої інстанції здійснював ОСОБА_12 на підставі довіреностей від 05 жовтня 2015 року, 25 січня 2017 року та 31 січня 2017 року. Позивачі особисто участі в жодному судовому засіданні не приймали, їх інтереси представляв ОСОБА_12 . В судовому засіданні, яке відбувалося 11 травня 2018 року, судом першої інстанції в присутності представника позивачів досліджені всі докази і перед проведенням дебатів за клопотанням представника ОСОБА_12 у справі оголошено перерву до 18 травня 2018 року для підготовки до дебатів.
У судове засідання, призначене на 18 травня 2018 року, представник позивачів ОСОБА_12 не з`явився, натомість позивачі направили суду клопотання про відкладення судового розгляду справи, пославшись на поважність причин своєї відсутності і надавши відповідні докази. Зважаючи на те, що справа тривалий час перебувала в проваджені суду першої інстанції, позивачі жодного разу участі в розгляді справи не приймали, дослідження фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів відбулося в судовому засіданні 11 травня 2018 року за участю представника позивачів, по справі була оголошена перерва на один тиждень на прохання останнього для підготовки до судових дебатів, проте на дебати представник не з`явився і причини своєї неявки суду не повідомив, за вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість закінчення судового розгляду та перейшов до дебатів і ухвалив рішення.
Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16, яка є обов`язковою для всіх суб`єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та такі критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції").
Фактичні обставини справи свідчать про те, що дії позивачів і їх представника були спрямовані не на захист порушеного права, а на затягування судового розгляду цієї справи з метою унеможливити вирішення іншого спору між спадкоємцями про поділ спірної квартири як спадкового майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківького районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року, просили їх скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушував норми цивільного процесуального права щодо призначення, проведення та закриття підготовчого провадження.
Позивачі не повідомлялися про розгляд справи 18 травня 2018 року. ОСОБА_2 18 травня 2018 року через канцелярію звернулася до суду з обґрунтованим клопотанням про відкладення розгляду справи з поважних причин. ОСОБА_1 через канцелярію суду також подавала клопотання про відкладення розгляду справи. Проте ці клопотання не були вирішені, а у протоколі судового засідання від 18 травня 2018 року зазначено, що суд не з`ясовував питання повідомлення позивачів про судове засідання. Також у протоколі не зазначено про надходження клопотань від позивачів про відкладення розгляду справи.
Електронна версія рішення розміщена судом у відповідному реєстрі майже через 40 днів. Копія повного тексту рішення 18 травня 2018 року була направлена сторонам 25 червня 2018 року. У тексті рішення допущені помилки в по батькові ОСОБА_2 .
В апеляційному суді заявлялося клопотання про відкладення розгляду справи та направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для вирішення поданих заяв про виправлення помилок, про роз`яснення рішення, про розгляд зауважень на протокол судового засідання від 18 травня 2018 року. Апеляційний суд неправомірно відмовив у задоволенні цього клопотання.
Суди попередніх інстанцій неправомірно в оскаржуваних судових рішеннях послалися на показання ОСОБА_13, яку допитано як свідка. Зазначена особа була представником ОСОБА_4 . Проте обставини надання згоди іншими особами, які проживали в спірній квартирі, могли бути підтверджені не показаннями свідків, а лише письмовими доказами. Цим суди порушили абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України. ОСОБА_13 , наполягаючи на наданні всіма членами сім`ї згоди на укладення договору, доказів цьому не надала.
Орган опіки та піклування не давав згоду на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, хоча він стосувався інтересів неповнолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .
Відсутня належним чином завірена копія або оригінал довіреності, виданої начальнику ЖКО Коліснику Є. Я. на вчинення оспорюваного правочину.
Відсутні докази знищення зазначених документів.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ПАТ "Мотор Січ" зареєстровано 25 травня 1994 року, засновником його є Фонд державного майна України. Статус зазначеної юридичної особи затверджений 19 травня 1994 року.
Підтвердженням того, що на 1992 року відомчий житловий фонд Запорізького підприємства "Мотор Січ" (далі - ЗП "Мотор Січ") належав до державної власності є те, що зазначена юридична особа була заснована шляхом перетворення державного підприємства "Мотор Січ" згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України 31 березня 1994 року № 216-р і наказом Фонду державного майна України від 04 травня 1994 року № 28-АТ.
Відомчий житловий фонд на 19 червня 1992 року та на 10 липня 1992 року ЗП "Мотор Січ" належав до основних засобів виробництва, які обліковувалися у складі необоротних активів (будинків, споруд) та перебував в оперативному управлінні підприємства, проте належав державі.
Оспорюваний договір купівлі-продажу державного майна суперечив законодавству, оскільки ним змінено державну форум власності на приватну під час дії мораторію на такі правочини, запроваджений Постановою Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності УРСР" від 29 листопада 1990 року № 506, Указом Президії Верховної Ради "Про передачу підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30 серпня 1991 року, Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України". Нормативно-правові акти, що передбачали продаж спірної квартири, є нижчими за юридичну силу наведених нормативно-правових актів, які містили заборону на продаж державного майна.
Оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений неуповноваженою ЗП "Мотор Січ" особою.
На час вчинення оспорюваного правочину частини третя і четверта статті 92 ЦК України не діяли.
Твердження позивачів про те, що ними не надавалася згода на придбання квартири ОСОБА_6 не спростовано доказами з боку відповідача. Доказів надання такої згоди немає.
Позивачі вважають незаконною купівлю квартири одноособово ОСОБА_6 .
Цей правочин був укладений без згоди органу опіки та піклування, що порушує статтю 71, частину другу статті 32, статтю 224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки неповнолітні діти були позбавлені можливості отримати в особисту приватну власність житло.
ОСОБА_2 надала докази того, що вчиняла дії щодо збереження своїх прав і прав своєї дитини на житло, отримавши охоронне свідоцтво на спірну квартиру на період з 1985 по 1994 роки, що було здане ЖКО ДП "Мотор Січ" для відома та зберігання як документ суворої звітності.
Позовна давність до відповідних вимог не застосовується, оскільки статті 48-50 ЦК Української РСР відносили ці правочини до нікчемних.