Постанова
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа № 562/2539/17-ц
провадження № 61-15742св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, посилаючись на те, що їй спільно з ОСОБА_3 як співвласникам домоволодіння по АДРЕСА_1 належала земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га. На підставі виготовленої у грудні 2016 року технічної документації із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки вона оформила за собою право власності на частину цієї ділянки площею 0,1207 га (кадастровий номер 5622682800:01:001:0497), а інший співвласник - площею 0,1293 га (кадастровий номер 5622682800:01:001:0498). 17 грудня 2016 року ОСОБА_3 відчужив свою частку в домоволодінні (55/100) разом із земельною ділянкою ОСОБА_2 09 березня 2017 року між нею та відповідачем було укладено договір про поділ майна в натурі, на підставі якого вони розділили вищевказаний житловий будинок на два окремих. В подальшому новоутвореним об`єктам нерухомості були присвоєні різні поштові адреси. Вважає, що за відсутності укладеного між сторонами договору про встановлення сервітуту, ОСОБА_2 безпідставно користується проходом (проїздом) по належній їй земельній ділянці. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди в користуванні майном шляхом заборони відповідачу та членам її сім`ї проїзду (проходу) по належній їй земельній ділянці.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2017 року у складі судді Мички І. М. позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,1207 га (кадастровий номер 5622682800:01:001:0497) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, шляхом заборони ОСОБА_2 та членам її сім`ї проїзду (проходу) по належній ОСОБА_1 земельній ділянці.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач та члени її сім`ї безпідставно використовують належну позивачу земельну ділянку для проходу, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності в них права на такий вид земельного сервітуту.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру на належну позивачу земельну ділянку площею 0,1207 га (кадастровий номер 5622682800:01:001:0497) встановлено безстроковий земельний сервітут у вигляді проїзду на транспортному засобі по наявному шляху (0,0080 га). Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляла вимог про припинення дії земельного сервітуту, відсутні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Рівненської області від 07 лютого 2018 року, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ні вона, ні її представник не були належним чином повідомлені судом апеляційної інстанції про розгляд справи, що є порушенням права на доступ до правосуддя та ефективний захист. В матеріалах справи відсутні договір, заповіт або рішення суду про встановлення земельного сервітуту, який підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Вона не укладала з ОСОБА_3 як співвласником в подальшому розподіленої між ними земельної ділянки договору про встановлення сервітуту. Зазначення у технічній документації меж земельної ділянки, на які поширюється сервітут, не має жодного правового наслідку, оскільки на час її виготовлення вона та ОСОБА_3 були ще співвласниками цілої земельної ділянки площею 0,25 га.
У травні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Здолбунівського районного суду Рівненської області.
25 квітня 2018 року справа № 562/2539/17-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2017 року відкрито апеляційне провадження в цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2017 року.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2017 року справу призначено до розгляду на 23 січня 2018 року з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання.